Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 66

- Отже, панове, в мене класний сюжет для фільму, який відображає відносини Вінниці й Європи. Уявіть собі: будний день, в двері вінницької квартири хтось гупає. Господар на стрьомі, але обережно підходить і питає: "Хто там?", а у відповідь: "Вінницягаз! Відкрийте двері, нам необхідно промоніторити показники лічильника!". Господар розуміє, що діватись йому нікуди, але хоче відморозитись, мовляв, в нього неприбрано, на стіні висить персидський килим. Але ж та інспекторка теж не просто так сюди йшла. Вона й каже, що може на це все не дивитися, але господар каже, що не може так, хіба що він відведе її на кухню, а вона заплющить очі. Інспектора з Вінницягаз трохи мнеться, але погоджується. І от господар квартири веде її на кухню до газового лічильника, затуливши їй очі долонями, веде повз кімнати, де там варять мет, скачують торенти, грають в азартні ігри на гроші, складають шкільну програму, пропагують прайд-культуру, читають Маркса, незаконно будують новий ноїв ковчег, нумерують вінницькі блоги. Інспекторка теж не дурна, вона те все чує, але не бачить - їй же важливий газовий лічильник. Знаєте, практично романтика...
- Перепрошую, пане мер, але це мій фільм...
- Зачекайте, я художник і я так бачу...
- Але ж я два роки писав сценарій, а потім ще набирав команду людей цілий рік. Пророблено до фіга роботи.
- Он як? Ну давайте, озвучте власний варіант.
- Кінцевий варіант.
- До вечора далеко, давайте, не соромтеся!
- Похмурий переддощовий ранок святкування Дня Європи у Вінниці. У двері вінницької квартири гупають. Господар на стрьомі, але підходить і обережно перепитує: "Хто там?". А відповідь: "Працівники Вінницяводоканалу! Повірка лічильника!". Зрозуміло, що чоловіку нікуди діватися, але морозиться, мовляв, в нього не прибрано, на стінах персидський килим висить, а працівники водоканалу відказують, що можуть провести господаря до лічильника у ванну кімнату, закривши йому очі. Ось так вони йдуть, закривши очі господаря долонями. Ведуть повз кімнати, де там варять мет, скачують торенти, грають в азартні ігри на гроші, складають шкільну програму, пропагують прайд-культуру, читають Маркса, незаконно будують новий ноїв ковчег, нумерують вінницькі блоги. Господар чує, що відбувається, але він змушений йти до лічильника з обліку води.
- Я на це гроші не виділятиму!
- Але ж це міжнародний проект, скільки громадських організацій вписались за нього...
- До Дня Європи давайте щось веселе, а не розумне, бо радість то найкращий інтелект. Так, де мої війська УНР?! Мені треба пройтись до кав'ярні, най шикуються шеренгами вздовж тротуару. Ох, ці ж сучасні митці... Так надихають на великі справи.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...