Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 69

- Бляха-муха, так вдарився об цей камінь!
- Співчуваю. В тебе ж покращується самопочуття, коли я говорю, що співчуваю тобі?
- Та по барабану... Ох, так вмастивася, ніби пальці в інший бік вивернулися...
- Дивно, на платному тренінгу нас вчили, що коли висловлює співчуття людині, яка зазнала болю, то їй має стати краще.
- Краще вас би навчили, як не марнувати життя на платні тренінги.
- Не можу, платні тренінги всюди. На багатьох маршрутах скоротили кондукторів і пішов масовий запит на платні тренінги. От як їх уникнути?
- Тренінгозалежність?
- Ох, бляха-муха, так вдарилась об камінь!
- Обережно, пані. Я щойно так само навернувся.
- Співчуваю вам, жіночко. Вам легше від мого співчуття?
- До біса ваше співчуття! Так розбомбила ногу... Що це за камінь і що він тут робить посеред тротуару?
- Не знаю. Може прибрати його, аби інші не спіткались?
- Так, хороша ідея, ти зможеш, я в тебе вірю!
- Припини зі своїми тренінгами. Покличу комунальників.
- Агов, комунальники! Агов, комунальники!
- Ти гадаєш, що вони ось так взяли і відкликнуться?
- Хлопці, чого кричите?
- Нам потрібні комунальники.
- Ну я комунальник.
- А чого не в уніформі?
- Я працюю під прикриттям. Хлопці, це я вам для цього знадобився: аби ви мене питали про уніформу?
- Ні, ось треба прибрати цей камінь з тротуару.
- Це не до мене.
- Ну ось, починається...
- Співчуваю тобі. Краще почуваєшся?
- Взагалі ніяково почуваюся. Чому у вас фраза: "Це не до мене" звучить так ідеально?
- По ній в мене тривала практика.
- Ну, добре, а до кого звернутись, аби прибрали цей камінь?
- До будівельників. В мене є знайомий один. Зараз наберу його... Алло? Доброго дня, Кирило Петровичу, ваш колишній студент турбує. Той самий, Птушинський. Необхідно прибрати камінь антропомофної форми з тротуару...
- Слухайте, а на камінці знизу щось написано...
- Кирило Петрович для вирішення цього питання збирає нараду... А що там написано?
- "Т.Г.Шевченко"...
- Бляха-муха, так навернувся об цей камінь!
- Ви вмазались в Шевченка...
- Ледве ногу собі не відбив... Так вколошкатись об Шевченка...
- Співчуваю вам! Вам легше від того, що я висловив вам співчуття?
- Хм, знаєте, полегшало... Ви також відвідуєте платні тренінги?

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...