Перейти до основного вмісту

23 рік текст дванадцятий

 

знаєш екватор осені рідко буває спекотним

і закони магнітної індукції тут спокійні

умовна лінія нульовий бар’єр проти орків

тягнеться від озера до колишнього заводу

відділяє голову жовтня від непізнаного

тіла та й що пізнати коли немає листя

від дерев зостались уламки кісток сірість

думаєш це пеньок акації а то фундамент

дитячого садочку який пожовк від грибка

у василя ніс закладений більше звичного

він сякався у червону хустку та старшина

сварив щоб червоним не світив позицію

то й василеві дали паперові серветки які

він прикопує у землю немов висаджує ліс

ніхто не згадає як звали того старшину

просто дебелий бородатий дядько який

кричав не те що на людей а хулив осінь

бо за морською традицією треба пірнати

коли перетинаєш екватор треба комусь

йти далі забирати відтяту голову жовтня

а цигарок не менше паперових серветок

не згадати чи жили ми раніше без них

нескінченні гіркі солоні короткий вогник

осіннього маяка і місце для швартування

що в тебе там є кава і вода з антлантики

а в мене апельсин ось на мідній тарелі

візьми серветок у василя та не бачу його

може пішов та куди ж він міг подітися

голову завжди можна знайти а от тіло

тіло жовтня ще непізнане і не досліджене

там стежок багато і ще навіть видно ліс

ну так з лісу знаєш скільки можна

виготовити паперових серветок

 

23р.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

Сергій Рибницький "СВІТЛІ ДНІ ДЛЯ КАТІ". Розділ 1 Calcination руйнування

  — Я бажаю усім вам страшної болісної смерті. — говорив Микола Павлович рівним сповненим стриманої злоби голосом, — Я бажаю вам помирати в муках і з такими боргами, щоб ще й вашим внукам вистачило на решту їхнього жалюгідного життя. Група людей стояли собі на ґрунтовій дорозі, де в кількох місцях ще залишилися плями стародавнього асфальту, що обрамлював глибокі ями. Вибоїни з часом всіяли шлях і слугували випробуванням для поодиноких автівок місцевих мешканців та місцями, де збиралась вода від нечастих дощів. Цього літа посуха затягнулася і дрібні ями дещо затягнулися пилом. Ранкова спека і легкий вітер ганяли куряву поміж людей, які сперечалися на вулиці, по обидві боки якої тягнулися будинки різного віку і різної доглянутості. Люди зібралися навпроти величезної одноповерхової садиби із вартісним оздобленням, високим парканом, а по інший бік тонули в зарослях платанів та шипшини старі покинуті хатки. Садиба осіла нижче рівня вулиці, що високий з металевого профнастилу паркан ви...

24 рік текст сімдесят шостий (останній)

  прокинутись і подалі від пітьми усім заправляє головний біль усім заправляють голоси із бункерів вода загартована холодом і ось людина загартована ніччю поцяткована зорями каже що час додому а інший не знає де його дім і куди йти третій спльовує під ноги і каже що нікуди не треба йти тут усе уся любов і ненависть і варто визирнути назовні як тобі допоможуть зі здоров'ям життям чи навіть смертю   там далеко за спинами невідомо що невідомо що там прірва у всьому там вирва від вибуху про який нічого не чув про який скоро нагадають   за відсутність і присутність треба платити чисто листям чи то снігом хтось скаже додому але буде важко усе опадатимуть обличчя тих кому вже не важко хто вже дома а серце все натягнуте дорогою якої давно немає яка все в голові і скроні розриває і землю розриває останні рядки останні сни он світло пекуче прорізається і першим пірнаєш невідомо куди   останні ковтки останні дзвінк...