23 рік текст тринадцятий

 

ну так листя незабаром опаде і прилипне

до чорно-білих світлин на дошці пошани

а поки пам’ять носиться за вітром танцює

розвіває дими тут у селі де дихає побут

і люди розділяються у боротьбі то з часом

то із землю то із відчаєм то з небом але

зазвичай потрапляють під руку ближні

доки чоловік гарював на різних роботах

дружина віднаходила собі баланс аби усе

не завалилось мов при кораблебудуванні

але прийшла вода раптова та бронебійна

що дали йому добу на збори і повезли

поміж пласту глибини й небес і він зник

у зойках металу у гнилому небі осінньому

назад привезли ім’я та опудало із листям

дружино що хоч роби тільки будь вдовою

бо з осінню боротись лише накличеш зиму

а що могила як не та земля якій властиво

осідати з кожним дощем і липнути до ніг

викинутим геть кошеням вона ні про кого

не нагадує та й не має стосунку до пам’яті

чоловік ще колись морочився з грудками

й ввечері протяжно зойкав що ревнувала

а наразі горизонт безіменний протяжний

немов чорна хустка якої сахаються сусіди

і потайки собі ведуть боротьбу то з часом

то із землю то із відчаєм то з небом проте

певне виграють коли їхній син ще може

пиляти всохле дерево чи полагодити кран

і тепло там як же там тепло в їхній хаті

що осінь ревниво липне до вікна що осінь

чорна хустка заглиблені очі єдина роль

буває такою милою що й не повіриш в те

опале листя

 

23р.