дуб пишний витримував
будь-яку грозу
спочатку ріс собі у центрі
куцого села
а далі хати з вулицями
змістились вбік
до полярної зірки в
напрямку мусону
який точив дубового хреста
з рушниками
тяжіли і бриніли тонкі
сопілки й струни
садки й паркани нам
нагадували ковчег
хоч вода й не підступала а
так повітря
злипалось в горлі коли
вістря вечора
тримало курс на малу
ведмедицю ікла якої
вже били на сполох говорили
про голод
лише дуб пишний витримував
усі грози
в його густій і тихій тіні
роду
все ще ховались діти і вигадували казки
все ще зустрічались пари і
майбутнє
здавалось легким мов
сорочка на вітру
а далі розтягнулись
металеві колони
із дикими псами і пащами
повними слини
заледве прожували і запахло
полином
і рахували незліченні імена
кожне з яких
набрало ціни більше від
золота світу
щоб зійтись і пом’янути
внести до роду
то батьки серед батьків
дубової тіні
яка колись накриє усі
людські сліди
а поки один вогняний бутон
розкрився
осипав половину дубового
листя і стихли
давні казки про чудовиськ і
ковчег
в який увірвалась вода і
все вимивала
і вимивала в білих пакетах
обгорілі тіла
23р.
Коментарі
Дописати коментар