тут і тепер в потоці анонімів йдеш з роботи під животом ночі прийдешній вечір відмежовано парканом розмальованим торішнім графіті і символом метамфітамінової закладки ні думки ні музики лише напрямок і безпорадні трамваї поступаються швидким із харонової течії   влітку і вдень в оточенні примар губиться край лісової стежки і кроки змішані із сутінками і кронос змішаний із сумнівами посеред нерозвіданої землі із невідомими божествами які збирають пожертву зношеними історіями туги й сміху а ще серцем яке з кожним кроком зростається із похиленим майчуком   уві сні і ніколи спливає трамвай ковтає йону і метамфітамін голі дерева гойдаються в небі руки тягнуться до навушників чути піаф і систему оповіщення   завтра і під ковдрою на острові далекі сирени витинають світанок за стінами чути пожертви богам і поруч ще хтось міцно спить і на його повіках дві монети травневим сонцем вгору аргентинських реалів

  цятка зірки коло танцю квадрат столу події з минулого чітко відповідають геометричним фігурам і несвідомі симетрії сімейного свята             тут і чоловіки трикутником курять і господиня викладає пірамідою солодке і подвір'я евклідовий простір вектори якого все одно прямують до нічного згасання   нині досягнуто скінченність вектора ні пошуку балансу ні пошуку симетрії лише б схопити похибку виявити щілини в реальності і завмерти осіннім деревом без імені й причетності до евклідового роду завмерти до ще однієї ночі коли земля танцює космічним еліпсом   коло народження і відходу в прах із дому в дім із серця в серце що навмисно обпалюєш собі долоні аби вгамувати циклічність і вийти в опіках або татуюваннях обманути людство погляду якого постає яскрава цятка з координати а впритул зостався чистий вогонь

  в листопаді панує гравітація і все тяжіє до землі і всотується в землю чорноземи пісковина граніт і глина запасаються холодом вкриваються небом гуркотить шахта гудить метро шарудить нора відлунює печера спить вулкан прокидається джерело відспівують могили катує підвал нижче горизонту згорнутий клубочком прислухаючись до скрипіння орбіти   земля в структурі густіше неба пронизливий відліт журавлів дзвін інею від пташки на пагорбі поле дерево і вгрузлий снаряд підземна пітьма твоє полотно твої бажання довкола яких тіла і танці і дім і місто і країна передають ланцюгом по жарині до горна неба розплавляють обрій у листя   і у клубочку тіла всесвіт ближче за пісню за мудрість за пам'ять тихіший за мовчання ближчий за любов глибше за сон щасливіший за морфій позбавлення рис повернення адамового боже снігом усе засип боже най лише комини димлять свободою

  є лише простір для нічної лампи яка пожовклим пергаментом розкриває вершечок історії уламок палацу в стилі ампір чи уламок глечика який беріг молоко на силу кількох поколінь що вросли в землю і кров'ю і потом а потім їхні імена покоротшали за назви вулиць їхні сліди помілішали за ямки для насінин   простір лампи і контур долоні здалеку не більше електрона зблизька ряд безіменних електронів тисне в дротах ніч не відрізняється ні пам'яттю ні порою це маленький простір який вгадуєш за битим глечиком чи ямою в ногах і очима пробігаєш по церковній грамотці із бабиної скрині де за здраво більше імен аніж за упокій   а потім день і дороги тягнуться розмитим молоком з білизною якого не зрівняється ані сніг ані папір

  розчахнутий вітер напружений флюгер зірване листя в коридорі на кухні в келиху калюжа вина вигаданий дощ я розповідаю історію з дитинства коли був лише вітер і ніяких флюгерів услід за листям услід за вивішеними сорочками моя історія губилась в чужих вітрилах   у вікна впирає сіті гілля і окунь-туман покірно чекає кліпає сонцем і місяцем твоє тіло клубком всотує печалі сусіди за стіною ніби кола за стіною ведуть розрахунок в манері данте перший босх другий гоя третій далі я нічого не бачу лише переказую нитку за ниткою дитинство за дитинством яке всотує твоє тіло   у сусідів тихо совою замовкає ліс рука ковзає шкірою в ноті соль повторення це день повторення це несмак тисячі історій тисячі ниток обірваних повтором обірваних другим колом ми заблукали у мовчазному лісі і початок у вітрові початок у дитинстві і вергілій веде мене за руку  

  свята ніч осіння ніч отруєна світлом із ягід-вікон привид туману привид вітру єдині живі серед натовпу міста голос попередження голос реклами всередині нас ростуть цифри ростуть і опадають   свята ніч бурштинова ніч чути шелест кораблів під горіхом свічка в очах віск у долоні хтось прокладає шлях до місця в палаті до балону із киснем до краєчку острова оточеного листопадом   свята ніч глиняна ніч просякнута пальцями і слиною ерос дотиків танатос слів закохані починають битву санітари везуть тіла самотні цитують роки і тишу роки і тишу на осінній амфорі   свята ніч горіхова ніч отруєна ножем і швом надвоє серцевина молода і серцевина в'яла єдині живі серед натовпу міста обертають сон обертають печаль дитиною в лоні кисневого балону до світанку ще подих  

  іноді вірш настільки ідеально підігнаний по формі й ритму що нагадує обручку в укрзолоті де ряди блискучих коштовностей минають повз увагу як вагони на залізничному переїзді   і ти все чекаєш перейти колію проте вірші нескінченно тягнуться до моря і з моря що йдеш вздовж хащами і лісами де ті самі вірші сидять грибниками довкола куцих багать в брудних чоботях і водонепроникних плащах відлунюють мельничуком і буковскі   досить присісти до них і поділитись вином як помічає вірші опалі багряні жовті коричневі і чорні ніби передчасно згорілі в падінні і тебе бере жалість і головний біль що відчуваєш кожну клітину своєї куцої подорожі вздовж колії   згодом помічаєш з-під листя малого слимака із гулею на боці цей вірш також подорожує на ще більшу відстань від твоєї прямо в серце прямо в забуття

  все починається зі сну витягується ірисами тюльпанами й лотосами що між лопатками і в потилиці лоскітно уві сні боїшся проспати світанок уві сні боїшся прокинутись завчасно хапаєшся за руку дружини а вона заспокоює цей сон не твій і прибери руку   із реальності орендована квартира із часу лише півгодини ходи на роботу брудні під'їзди і в дворах повно листя осінь заміщає асфальт дощ дорогу кожен трамвай кожен світлофор хибний запізнення синонім крадіжки а обід лише перемир'я серед дзвінків на офісний телефон щодо угод фірми і питають чи будеш чай наче він не твій   проходиш мимо зупинок мимо крамниць мимо п'яти дзвінків від дружини лісопарк вже встигла поглинути ніч кав'ярні і торгові центри відійдуть у карантин вихідного дня книги лише спадок минулого а вино надто неспокійне схвильоване чорним морем шумить вздовж берегу і перший мороз твій

  чим більше служиш тим більший ти слуга а свобода лише інший кінець ланцюга а свобода лише інший бік мерця в переповненій трупарні   служба рікою тече крізь дірявий човен тече керівним надрізом із мостами якими злито береги у грудях і в розширених зіницях одвічна мілина стає пристанищем молитов   ти все кидаєш і ланцюг солодко дзвенить а далі незнайомі люди яким доводиш чим більше суші тим більший ти слуга а ріка все вниз до живота вносить у наказ тіла   свобода в дрібничках в напівтонах жар сигарети чи ковток вина навіть книга і та окреслює мету відмови бути лазарем

  листопадові вечори на лезі ножа перегукуються черствим листям хто дотягнув до обрію свічки хто лише доповз до порогу палати і шарудить застінним пацюком а хто витанцьовує сторінками книг про революцію смерть і божий сон   листопадові вечори нікого не чекають їхні валізи повні сірих сонць їхні черевики воронячими зграями крокують низьким чолом неба їхнє листя імена їхнє гілля хрести їхні потяги парують туманами вони чекають на вокзальних площах усі квитки продано усі пам'яті наточено   листопадові вечори повторюють слова за кожним самітником немов папуги нічого нового і нічого щирого ще один із наплічником обирає стежку обирає тонке мовчання яким балансує революція смерть і божий сон і в наплічнику шарудить томик франка із книгою еліота і набухлим записником доки під ними на дні холод кроків вбирає викидний ніж

  я з тобою розмежований як текст і його трактування коли човен скрипить деревом яке оглядає води і могло б увібрати їх як би не моє бажання перебратись на той берег а ти вивчаєш течії висоту туману і плюскіт риби яка окреслює глибини кожної паузи між словами   власне протилежний берег страхає переливами вогнів на дні житлового масиву незнайомі квартири із морським кодексом не підбирати бодлерівських човнярів бо напрямок їхніх човнів однозначний трішки чесності і багато наснаги здолати хвилі і розмити метафори бо що таке човен а що таке риба перше весь мій дім а друге втеча   тоді що залишилось позаду який епілог нашої історії роздуті тіла на рівні води роздуті тіла у ритмі хвиль роздуті тіла ціною своєї плоті обличчям вниз і вже без облич що їх не сплутати із нами