канонізація

листопадові вечори на лезі ножа

перегукуються черствим листям

хто дотягнув до обрію свічки

хто лише доповз до порогу палати

і шарудить застінним пацюком

а хто витанцьовує сторінками книг

про революцію смерть і божий сон

листопадові вечори нікого не чекають

їхні валізи повні сірих сонць

їхні черевики воронячими зграями

крокують низьким чолом неба

їхнє листя імена їхнє гілля хрести

їхні потяги парують туманами

вони чекають на вокзальних площах

усі квитки продано усі пам'яті наточено

листопадові вечори повторюють слова

за кожним самітником немов папуги

нічого нового і нічого щирого

ще один із наплічником обирає стежку

обирає тонке мовчання яким балансує

революція смерть і божий сон

і в наплічнику шарудить томик франка

із книгою еліота і набухлим записником

доки під ними на дні холод кроків вбирає

викидний ніж

Коментарі

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

День перший — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

Докладніше

24 рік текст сімдесят шостий (останній)

прокинутись і подалі від пітьми усім заправляє головний біль усім заправляють голоси із бункерів вода загартована холодом і ось людина загартована ніччю поцяткована зорями каже що час додому а інший не знає де його дім і куди йти третій спльовує під ноги і каже що нікуди не треба йти тут усе уся любов і ненависть і варто визирнути назовні як тобі допоможуть зі здоров'ям життям чи навіть смертю там далеко за спинами невідомо що невідомо що там прірва у всьому там вирва від вибуху про який нічого не чув про який скоро нагадають за відсутність і присутність треба платити чисто листям чи то снігом хтось скаже додому але буде важко усе опадатимуть обличчя тих кому вже не важко хто вже дома а серце все натягнуте дорогою якої давно немає яка все в голові і скроні розриває і землю розриває останні рядки останні сни он світло пекуче прорізається і першим пірнаєш невідомо куди останні ковтки останні дзвінк...

Докладніше

Сергій Рибницький "СВІТЛІ ДНІ ДЛЯ КАТІ". Розділ 1 Calcination руйнування

— Я бажаю усім вам страшної болісної смерті. — говорив Микола Павлович рівним сповненим стриманої злоби голосом, — Я бажаю вам помирати в муках і з такими боргами, щоб ще й вашим внукам вистачило на решту їхнього жалюгідного життя. Група людей стояли собі на ґрунтовій дорозі, де в кількох місцях ще залишилися плями стародавнього асфальту, що обрамлював глибокі ями. Вибоїни з часом всіяли шлях і слугували випробуванням для поодиноких автівок місцевих мешканців та місцями, де збиралась вода від нечастих дощів. Цього літа посуха затягнулася і дрібні ями дещо затягнулися пилом. Ранкова спека і легкий вітер ганяли куряву поміж людей, які сперечалися на вулиці, по обидві боки якої тягнулися будинки різного віку і різної доглянутості. Люди зібралися навпроти величезної одноповерхової садиби із вартісним оздобленням, високим парканом, а по інший бік тонули в зарослях платанів та шипшини старі покинуті хатки. Садиба осіла нижче рівня вулиці, що високий з металевого профнастилу паркан ви...

Докладніше

Шукати в цьому блозі