небом пливе мильна бульбашка, бережіть очі - вона одягає сонце в скафандр! мені нічого сказати літу: лише палити цигарки в задусі, ділитись хачапурі із безпритульним псом, приходити до тебе, до твого телевізора, де, кажуть, економіка на підйомі.   я знаю, ти вийдеш із кімнати у міську ніч на місячну поверхню в скафандрі інформаційної бульбашки, і плакатимеш над викинутими квітами; мені нічого сказати ночі: її зоряні руки душать моє горло, натомість телевізор говорить: все добре.   небом пливе інформаційна бульбашка, усі антени-голки тягнуться до неї, кожного дня мені нічого тобі сказати - на екрані продемонстровано усі спокуси, на екрані промовлено усі слова; я одягаю свій скафандр, я наблизився впритул до сонця.  

  вона приводить друзів у коло, де переспівують слова без сенсу, без розуміння і згоди від мертвих авторів; вона малює червоних риб і білих бегемотів, вона зізнається про свій вік і їй продають сигарети.   вона знає: в цьому світі немає обмежень доки не знаєш контексту.   вона дослухається до росту кісток - вони китами співають у товщі плоті; вона не може розірвати це коло порушення авторських прав на рок; вона приховує свій вік і її позбавляють слова.   вона знає: в цьому світі є справжня мудрість доки не знаєш контексту.   вона продивляється свої рахунки: бути поруч когось, цитувати когось, підкреслити форму, розмити зміст, переписуватись із синіми китами, обіцяти, що ця плоть подарує плоть, щоб мертві автори нарешті замовкли.   вона знає про безглуздість самогубств доки невідомий контекст.

  встигнути на потяг, встигнути за стіл, промчати ягуаром вздовж хрестів - планета куля, а всесвіт патрон, поцілунок - постріл, а секс - вогонь; ти несешся зі своїми дітьми назустріч сім'ї, назустріч ще одній стіні із гільз.   знаки попередження, сигнал тривоги - правила неписані для твоєї дороги, поспіх до червоної сукні, до суничних уст; і час як той міст - поміж проваллями.   люди уривками ниток з-під асфальту, хтось додому, хтось не повернеться; один мудрець говорив за випивку: крапля як куля - за нею полетять інші назустріч сім'ї, назустріч стіні.   знаки попередження, сигнал тривоги, червоним сходить сонце, червоне тече устами - тепер інший голос говорить про запізнення і час як те провалля поміж мостами.

  там далеко горить вогонь, там цілуються, клянуться у вічності, нам тільки лишається бути у пітьмі, шарудіти жучками під листям, шукати тіло, яке звалилось у танці.   агов, наймолодший, перемкни канал! ти ж знаєш, це повтор вчорашнього тіла.   старший брат знає ліпше за тебе, старший брат це перевірена дорога, старший брат навчить як продавати людям їхні параноїдальні думки, навчить розкурювати трубку миру і накидатись на тіло, яке звалилось від миру.   агов, коли ти позбудешся книг? вони усі із вчорашнього тіла.   взяти номер, ломитись в її двері: повір, зі мною ти в безпеці, не будь дурною - той вогник далеко схожий на око риби на дні ріки, навчись довіряти своє тіло вчорашньому дню.   агов, що за музика там грає, в чиїх грудях? вимикай!

  киснева маска, внизу схрещені балони - пірати життя над морем задухи: розповідай про чорнобиль, розповідай про війну, розповідай про керуака і бога, говори і не зупиняйся коли я помру, говори.   коли крали воду я здіймав галас, коли вирізали ліс я здіймав галас, коли ліквідували зупинки я здіймав галас, коли бруднили повітря я здіймав галас, тепер я оточений голосами, не можу розібрати слів.   відкриті кав'ярні, червоні шарфи, вулиця переповнена снігом і тобою; мені б зупинитися, мені б відкритися тобі: брехати про керука і бога, що немає ні чорнобиля, ні війни, а є тільки ти, а є тільки ти.   коли столик брудний ти здіймаєш галас, коли спадає на чоло сніг ти здіймаєш галас, коли кава не смачна ти здіймаєш галас, коли нас обрахували ти здіймаєш галас і нічого більш переконливого я у своєму житті ще не чув.

ми падаємо на диван, а за вікном гасне село, якому без людей лише краще; ми на дивані і без жодних планів - по дорозі лише заправки, вовки і банкомати; в нас два велосипеди і одна гітара, залишається йти і нікого не хвилює куди.   колись у мене відберуть все і я посміхатимусь виставленому рахунку, колись ти напишеш есе і знайдеш іншого іншого ґатунку в селі без людей, в людях без села.   ми на дивані замість поцілунків обговорюємо сусіда через паркан, як він косив від армії - узяв ще одну дитину з інтернату, ми співатимемо сусіди гімни і струни будуть колією для останньої електрички.   як тільки окопи заповнили інші сусіди повернули малого в інтернат, бо він кидався їжею, обсирав штани - ми співатимемо сусідам гімни на струнах гітари, якою ніхто не вміє грати в селі де немає людей, в людях де немає села.  

  роздай своїх дітей на гуртки, роздай їх книгам фільмам і урокам, роздай їх родичам, церквам і сусідам, роздай їх психіатрам і цвинтарям,   іди до міськради і купуй наркоту, розріж вени та урочисті стрічки, йди головами друзів і колег, купуй, продавай, купуй, купуй - кабель до черепа під'єднуй, фіксуй.   всюди чистять кулемети, всюди, співають урочисті мотиви, де той сервер, де той сервер? будь ласка, увімкніть рестарт - роздай дітей і з них будуть люди.   що заховано поміж стін, де сховані змієподібні дроти? хтось з міськради проходив, з нашого мовчання знімав показники; я питав, чи знаю його батьків, а у відповідь - красиві малюнки церкви над річкою.   я посміхаюсь без різких рухів, без засніження екрану і сигналу, моя шкіра здерев'яніла, мені навіть заздритимуть коли покладуть у землю.

  вона далеко, але це не кінець: її парфуми схожі на сигарети - виходиш і купуєш в кіоску; вона безплідна, але це не кінець: я підберу для неї кошеня з вулиці, я підберу для неї цуценя з вулиці і вони загризуть одне одного на її очах.   не бути собою бо прямий ефір, не гніватись бо прямий ефір, не бігти геть бо прямий ефір, не мовчати бо прямий ефір.   вона шукає ще одну роботу, але це не кінець: безпорадні гроші, я нічого не даю, я маю купити те, що й сам продаю; вона мовчить, але це не кінець: немає нових діалогів   і станів нових - бог явився, а настрій зник.   спільні фотки, море вподобайок: прямий ефір із дна любові, прямий ефір із анатомічного столу.   вона кидає мене, але це не кінець: усі дороги з'єднані в клубок, усе місто спільна територія - йду до тяжиліського озера, роблю для неї селфі і тону - привіт, кохана, прямий ефір.

  твій чорний наплічник говорить: не затримуйся, не зупиняйся - вдома ти викопуєш провалля, на роботі викопуєш провалля і посмішка твоя провалля, і слова твої переповнюють дощі над пустелями розчахнутих ніг.   знеболююче в пігулках і шприцах, що не сон то провалля, що на яву то страх, а за межами них - все одно, все одно; а за межами них - чорний наплічник і лайно.   весілля, будинок, труна; весілля, будинок, труна - так тобі здається менш шкода власних віддзеркалень, так ніби ближче до бога, перебирати крила янголів, які розчахнули ноги, немов знайшли дім.   твій чорний наплічник говорить, пляшка і цигарки завжди з тобою, знеболююче завжди з тобою; не зупиняйся, не зупиняйся: тут нав'язують твою ж особливість, але все одно, все одно - є наплічник і в ньому багато кіно...

  сьогодні в мене з'явився друг, він дивується наскільки довго я живу, пам'ятаю усіх царів, усіх слуг, жінок в коконі, ч/б фото, а хто він такий? перемикач радіостанцій, теплий светр, який влітку розтане.   так склалось: час це соло - потрібні сили витягнути його, перехиляти вино, тренувати голос, забути випуск новин, видалити свою сторінку; місто грає роль батька - я просто пам'ять, я просто син.   соціальна дистанція від друга саме на товщину волосини: граємо п'єсу про слугу і царя; чи є сотня в твоїй кишені, чи зріє в моїй кишені війна? забудь про мене, забудь про мене - цю пам'ять мав би їбати я, а не навпаки.

  сьогодні річка услід за голкою, услід за таблетками, услід за струнами розносить дохлу рибу містом, проповідь услід за ломкою, услід за неділями і тортурами, розносить слово золоте і чисте.   задля спорту стріляють в пташок, задля виживання косять від армії; прийміть мене вбивцею, ок? прийміть мене боягузом, добре? словом і рибою, якими переповнилось весняне таксі.   ягоди навушників розчавлено роком - слухати персонально і не ділитись із ближніми музикою, не ділитись голкою і таблетками, ходити на проповіді - жертвувати на набої.   і річка стане рушницею - металеві човни наповнюють обойму; годі фокусів, годі сторінок, най таксі розвозять тіла! прийміть мене пташкою, добре? запишіть мене в армію, ок?  

  культура не думка, культура - інерція, нею трощать ребра і кінцівки безпритульним псам, вибивають очі приблудним котам. культура не думка культура - симптом, замкнена клітка посту у фесбук.ком і це місто затисло під київським мостом: для початку стерилізація, а далі рахунки за корм.   культура не подих, культура це запалення: одомашнений цуцик, відрубаний хвіст, ще один чиновник - ще одна ліквідація притулку. культура не жалість, культура це пиха: залишитись, залишитись тут; до густих ґрат, до клацання замків, до миски води, в якій віддзеркалюється місяць.   культура не дім, культура це кінець гри: милий пес і робота носити в зубах пакети, розставляти на полицях, тягати візки. культура не храм, культура - сільпо: оплачені рахунки, зароблений корм, плоди цуценят, бо магазин тут років ще на сто, а доти буда, доти твій людський сон, в якому ти вбиваєш президента.