настав розіграти давній шлюб: накричати, принизити і виматюкати її, інакше вона помітить, що я люблю себе і дещо менше самотність; звісно, є таке і вона підлаштує самогубство, тепер під нашими вікнами голодні коти: всі стерилізовані як і собаки, які щоночі рвуть котів і мовчать на місяць.   виловити хоч одну емоцію, торкнутись хоч одного янгола і запитати: який день найкращий у моєму житті, у її житті.   мовити слова, забрати назад - це моя найсильніша сторона, інакше вдавати дурника, дихати інгалятором і втрачати голос: перебрати серед мільйонів звуків єдиний, який повертає стерилізованим усі сили тікати геть, не озираючись, доводити до суїциду і мовчати на місяць.   всіх отруїли, всіх отруїли: торкнутись кожного з цих янголів, розіграти давній шлюб у моєму житті, у її житті.

  ти відчуваєш і співчуваєш старим речам: так, я облажався і нічого не вдієш, я кричав у чорноту і чекав на відповідь - із вінтажним чайником такого не буде, він гарно впишеться в інтер'єр, доки мої спітнілі долоні гупатимуть в двері, доки мої пальці намацають тріщини мертвого дерева, твого дерева.   так, ніяких пробачень, ніжність минула, а я повертаюсь, я намагаюсь піймати зубами кулю - не закритий вчасно рот, не закритий вчасно рок.   наші батьки постаріли, наш пес постарів, їх зраджує шкіра та внутрішні органи, більше чорних плям і беззмістовних криків - із срібним годинником такого не буде: він гарно виглядатиме в долоні і ніколи не цокатиме гільзами об бруківку, доки мої легені перебиратимуть час від крику до мочання, від кашлю до могили пса.   так, бракує швидкості для кулі, яка наздоганяє мене: наступна зупинка, ще одна зупинка - майже щастя, майже класика.

  мої хвороби слідують за голосом: друзі розповідають як провели ніч, я знуджений, я думаю про людей, які не можуть вийти із дому - для них день і ніч минають в пролежнях; хворі думки, але я не можу це зупинити, я міг би піти в лікарню, але там казатимуть як важко вчитися на лікаря. заплющ очі, заплющ очі, йди на відлуння свого голосу, інакше це не любов, інакше це не любов, оголюй дроти - розряд! ми з друзями збігаємось на пожежу: жодна картинка з нею не зрівняється - цієї миті ми всі рівні одне перед одним, жодні розповіді про ніч не порівняти з великим полум'ям, яке жере наш дім; ми думаємо про батьків, про людей, які не можуть самостійно рухатись, хтось із нас мусить зізнатись у підпалі, інакше рятувальники загасять це літо. ніхто не слухає, ніхто не слухає тих, хто співає про свої ночі; літо не вірить, літо не вірить у полум'я більше за бунт.

  тотальна сепія підступає до горла проповідники в далині, іронія ближче, давай, спародіюй мої слова, мої тексти - тобто, ти мене почув і неприємно, не влучив, недолуго, зовсім не такий; байдуже, вибір в мене невеликий: не спати допізна або вдавати портрет.   стережися - байкери повертаються, стережися - дихати буде нічим, стережися - серед них твій вітчим, стережися - сім'я повертається!   дизельний двигун заглушить нас обох - фермери вирощуватимуть для нас шкіру, а поки - коробку на голову і світанок, будь ласка, не вбивай нікого по дорозі, відчиняй вікно, охолоджуй шкіру - я тут не ріс, я тут тимчасово, мій туристичний зріст не для дверей.   причепурися - іноземна делегація, причепурися - час вигадувати історії, причепурися - час нескінченної сепії, причепурися - сім'я повертається!

  ми в небезпечній відстані від вогню, інакше ніякого задоволення, інакше - стаціонар; що там сьогодні? - тисячі ракет, втопили цуценят, незаконні обшуки, помилились номером - шукають дитину; ми наздоганяємо комету, спалахуємо, кожне займання - сонце, центр дня, який переливають із пробірку в пробірку з надією на позитивний тест.   від добрих намірів не втекти: втратиш сили, назбираєш вподобайки і казатимеш, що все було не так, що все трапилось не з тобою.   ми в небезпечній відстані від вогню, запальничка самотньо світить у пітьмі - не знаємо хто довкола неї, слова: хтось вітає новий світ, нових громадян, нехай анонімно, нехай тимчасово; ми не знаємо наскільки близько хтось - тут цитувати письменників безглуздо: ми стираємо межі один одного, вогонь вже день у венах сонцем травневим.   світло довкола нас, що не втекти, повні сил, повні пісень, повні прощення і казатимемо, що все відбулось не з нами - потрібно по...

  поцілунок без крові і довіри, їжа без смаку і шлунка, мільйон кістяків, мільйон рук, приспів у кінці все пояснює, другий шанс, третя спроба, інша країна - однакова випивка, інші слова - однакова картинка, та сама суть самотності.   це все війна, це все війна: підбери мене, зламай мене - не забувай про жертви і пожертви!   камінь в скло, уламки на папері, сполохані ноти, зламане слово, мільйон кістяків, мільйон історій - це не для тебе, це не для мене, пала сльоза, слід комети, усміхнений янгол - повернути назад, поставити на запобіжник: сьогодні потрібен прибиральник - той самий бруд, ті самі підгузки.   це все війна, це все війна, не здавайся, не здавайся - нам ще узгоджувати свої версії!

вже в дорозі, вже привид для знайомих, ревнощі до кожного кілометра, який позаду, земля лишається на місці і розмитою, я тисну на імена, витискаю спомин, пункт призначення не має значення, торговці узбіччями дають право проїзду: весняні квіти, липневі ягоди - вночі один я бачив їх в небі, вночі один я мовчав про них. є ще сотня доріг, які копіюватимуть мене - спробуй відрізнити мене від примари. моя історія хвороби доволі проста: зустріч із м'ясом, зустріч із татом - усе легально і входить у право на проїзд, тільки б зовсім трішки скоротити дорогу: низькі частоти, високі ставки, ночівля просто неба, ночівля поруч тебе, весняні груди, липневі перса - один я їх бачу і хочу цілувати. але є ще сотня копій мене під одним небом, під одним небом із правом на всіх і на все.

  спочатку зустрітись, далі порожні розмови, робити несподіваний ривок в біографії: я бачив привида, хтось знає карате, здається, це героїчно коли рятуєш людей; проте я це вигадав, в мене радше навпаки: я порушив соціальну дистанцію, сполохані янголи, на картці є трохи на потяг чи автобус - я продумав зворотній шлях, аби щось сказати, аби це прийняли за правду.   побільшало туристичних мап, я не знаю більшості міст - багато синього, здається, море, але це джинси того, хто мене слухає.   наступного разу я змінюю слова, аби не зізнатись, що втома - не почуття, принаймні, я на нього не розраховував коли писав довгі любовні листи; щастям було відтворення кількох акордів, але то завчене, автоматичне, не моє; привіт, я в тому самому місті, звідки мене вигнали, проте плювати - я використовую їхній лексикон.   я не знаю свого міста, лише декілька потаємних місць, де я можу побути собою, де я приймаю усю правду.

  вони розійдуться в різні боки, а ти сиди, липни до екрану, завойовуй імперії у відеоіграх, інакше тебе хтось із них заманить в автівку, змусить прийняти новий дім як належне: хто твій тато, хто твоя мама? територія без кордонів, кімната без стін, тіло без болю, душа без обмежень, а день виставлено опудалом у вікно.   вони налажали, вони налажали: хто твій тато, хто твоя мама - їхній світ не потребує відповідей, сиди і говори з кимось про любов.   трішки вигадок, трішки самоти - просто сиди, ти знаєш, добром це не закінчиться, але все одно, все одно, все одно - цей пазл вони ніколи не складуть, долоні торкатимуться твого чола - ти заплющиш очі й усміхнешся: в майбутнього піднялась температура, так, і тебе туди заманили.   що твоє і хто зайде в кімнату - тобі не дозволять мати секрети в маленькій непомітній скриньці, де можна сидіти і говорити про любов.

  припини роздавати, залишати під дверима корисні поради, недотепні жарти навіть коли просять, навіть коли мовчать - в мене персональна вічність, в мене персональна старість, а ти додаєш випадкову вагітність, зменшуєш дистанцію, влаштовуєш вибухи, привертаєш увагу до безлюдного острову.   ти захочеш кращого - я сумуватиму, ти захочеш гіршого - я вбиватиму, я більше тебе не боюсь!   перечекати і роздати дитячі іграшки, цілуватись з тобою і воскресати мертвих навіть коли не просять, навіть коли мовчать - в мене персональна провина, в мене персональна в'язниця, а ти повертаєшся і повертаєшся, ніби це єдиний шлях здолати мою увагу - знаєш, раніше цей острів був ще містом.   ти смердітимеш бензином - я захочу більшого, ти відвернешся - я захочу більшого, я за тебе вже не боюсь!

  лежати в траві лялькою вуду - тебе оточили павуки, тобі приносять їжу, все одно: дощ чи випалює сонце, скиньте ще голок, скиньте ще голок, ти маєш вивчити нові слова, якими легко висловити любов і радість, ти знаєш, голки не перенесуть на папір - нічого крім хорошого, нічого крім хорошого.   шкільні фото, які були тобою, світло, яке було дзеркалом, цитати великих людей заточені до стебел трави.   не зібрати до купи усі борги - вони вічно плавають на поверхні води, якби ти міг відмовитися від дзеркала, то рівень води напевне упав, якби відмовився від рівню кисню і пульсу то казав би правду без озирання, а так розмножуйся, розмножуйся - нічого крім хорошого, нічого крім хорошого.   трава, яка була з тобою, павуки, які були з тобою, сон великих людей, яких всюди цитують.

  в серці йде дощ, на вулиці за вікном парад, завтра похмілля, сьогодні ютюб: ти щаслива, заміжня третій рік, фото в єгипті, фото з дитиною - просто я тоді не зміг, відійшов вбік, я думав, що дивлюсь в серцевину пітьми, я думав, що світ дійшов кінця, все як завжди закінчилось зірваним голосом і тріснутим термометром.   я втомився вказувати на небо - там все так само: біле, синє, біле іноді чорне майже як в єгипті.   рештки молодості, шкіряна куртка, розчарування приходить нічною примарою, однокласником чи непогашеним боргом, з часом дощ посилиться і втопить місто, а поки я приймаю світло як належне, як серцевину пітьми, як серцевину пітьми, як кінець усьому, як надірваний голос і тріснутий термометр.   я втомився вказувати на небо - там все так само: біле, синє, біле іноді чорне майже як дитячі очі.

  переписати сторінку на єдиному подиху, а решту убивць залишити за кадром: я не згадав про тебе - подякуй за це; будь всередині ліхтаря і не відкидай тінь, будь всередині сторінки і не залишай чорнил, встроми свічки в асфальт: з днем народження, вулиця! з днем народження, похмілля!   пітьма в поліетилені, пітьма в поліетилені: короткий вибух, який ніхто не помітив - культура підійшла впритул.   після вибуху, після вибуху я чекаю на прихід тиранії, я чекаю, коли мене позбавлять тіла: мій кістяк - їхні час; вони розбудять, подарують тисячі смаків, встромлять свічки в плоть: з днем народження, культура! з днем народження, поет!   світло в поліетилені, світло в поліетилені: гра в хованки - блукати і йти на вибухи, підійти впритул і плюнути.

  принось цей прах - тут повно вітру, тут до кістяків висохлі люди ще чекають на осінній призов, на старе кіно, тут вода винесла мудре послання бути ніким серед динаміків й екранів - вона курила і мовила прості речі: щоб більше не бути добрим, щоб більше не бути добрим до своїх ворогів.   може це старість - розмовляти з мертвими; може це розпалилась уява - коли живі ввижаються мішенями.   принось цей прах - тут повно місця, тут польові кухні підпирають вечір, тут зайві слова, тут зайві почуття, тут стерилізовані історичні епохи більше ніщо серед динаміків й екранів - вона курила і чекала ще однієї ротації: щоб більше не бути доброю, щоб більше не бути доброю до наших ворогів.   може це радість - постійно тиснути на гачок; може це реальність - бути такою самотньою наче куля.