ненавиджу себе більше за всіх - хтось мусить це робити постійно, просто у світі висока конкуренція і з’являються претенденти на мій сон; ненавиджу себе більше за всіх - це єдиний шанс почуватися молодим, доки ти старієш в милості і доброті, доки пострілами підтримують любов.   просто ти не зрозуміла: краса це глухий кут, бог в підземеллі вигадує світ, якщо ми зупинимось він помре.   ненавиджу себе більше за всіх - зрештою маю на це право і силу, спомини зводять тіло в судомах, осінь брехлива і переповнена щурами; ненавиджу себе більше за всіх - вулиці насичені сигналом реанімації, якщо з’явиться біль я не терпітиму, ненависть це отрута не відволікай мене.   просто ти не зрозуміла: пам’ять це лише початок, наші сни нам не належать, якщо ми прокинемось бог помре.   2021

  коли прокльони полишають організм ти виповнюєшся повітрям і вгору кулею від попереджувального пострілу - знаєш, виживати ніхто не зобов’язаний, але молитва за друзів твій обов’язок - вони все одно тікатимуть від куль, поголять голови, знайдуть знеболюючі, забудуть тебе і заодно як дихати.   тобі обіцяли, що ніхто не постраждає, відкритий вогонь, розкриті обійми, слова покільчились і вросли у стіни - що буде натомість, що буде натомість?   якось старигань кляв свою молодість, його очі палали, а шкіра зблідла снігом, який блукає десь вгорі, він не промовив жодної мудрості - коли прокльони полишають організм ти сягаєш ліміту власної дурості: кишені повні землі, сни повні землі, підведись у повен зріст і ти на лінії вогню.   біль, якого не можеш пояснити, звичка молитися ні за кого, слова стали важчими за імена - ти просиш мир і не знаєш як.   2021

  він каже слово, він впевнений у ньому, нам залишається зійти з його дороги - за його плечима троє безсонних ночей, він може бути тим ким ти бажаєш. свіча в пітьмі, ніж в кишені, без розпізнавальних знаків і фірмового одягу, обличчя в сажі, очі в осені - його повно довкола і ти відступаєш.   думай ще, думай ще, напнуті вітрила, шкіра ловить останніх цьогорічних комах - ти його вб’єш, а як бути вранці?   темний під’їзд сприяє інфекції, він сидить на сходах, кашляє і мовить ім’я, ти не слухаєш бо треба дочекатися ранку, в фейсбуці просять допомогти, ти не дивишся бо треба дочекатися ранку, серце спрямоване всередину наче вакуум, звісно, адже повітря це вигадка - ти ніколи у своєму житті не літав.   кашляй ще, кашляй ще, безіменні люди, гальмівний шлях, ти вчасно замовчав - він зник, ти його вб’єш наступного ранку.   2021

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021