що множитимуть твої нові знання чи це прибуде дволиким янусом чи зникне усмішкою чеширського кота невже сторінки сніжною лавиною зриватимуться з гір або загостриться зір аби вловити в оливкових очах любов   знання вже не прокладені стежки від дому батьків до свого сховища знання не ключ у світі грабіжників прочитані рядки чи відтворена формула ніби маски за якими не впізнають улюблені мелодії секунд розлучень і віддзеркаль в оливкових очах   розповіді ніби відкинута в куток мотузка заплутана й перекручена в кожному лікті розправити чи скрутити більше твого опонента хвилює її довжина а у всьому іншому більше формул більше експериментів і вина перекажи сторінку зі сніжної лавини оливковим очам і ваші лики будуть початком й кінцем

  так багато красивих речей довкола але ж краса це оболонка але ж краса це витримана пауза інакше це руде вино не сп'янить хай скільки його розбавляють сиві нитки павутиння   так багато красивих речей довкола оскільки мій зір загострився і на перетині людини і дня і ночі наносять порізи поперек живота мене ізолюють в лікарні немов фішку доміно яка ось вже й похилилась від рудого вина   і так багато красивих речей довкола біла палата січневі вікна із сніжинками від померлих пацієнтів лікарі в молочних халатах медсестри із розпорядком і фішки пігулок ніби в казино вилікують чи не вилікують але ллється і ллється руде вино   так багато красивих речей довкола відмежованих парканами і дверима халатом скальпелем і бинтом давнім матрацом і підліжковим горшком лише б встигнути перетравити красу порізати подрібнити і розплавити і подати словом зануреним у руде вино

  здалеку танки схожі на пташок колібрі і винищувачі подібні до бджоли всі вони припадають до нектару будинків і тіл перший доказ нашої людяності у нас є гніздо у нас є вулик   ракети як завше промацують простір сягають орбіти і місяця і легка невагомість для чийогось серця позбавляє й биття і чуттів другий доказ славні наші прапори славні наші блокноти   кулемети ліста кулемети шопена денне а llegro сутінкове allegretto нічне presto в їхніх тонах вічний міф орфея та еврідіки третій доказ хтось обернувся і зник в хвості блукань діоніса   прийдіть і прийміть гнізда прийдіть і прийміть місячну ходу прийдіть і прийміть музику прийдіть і прийміть четвертий доказ що плутон все-таки планета

  ці правила гри лернейська гідра новий удар породжує нову голову бо кажуть світ не стоїть на місці світ це жриця плодючості яку треба підганяти мечем з обжитої орбіти   ці правила гри не викарбувані ні на монетах ні на граніті це передбачення пальцем в небо ніби має бути рима і ямбовий ритм це втеча шалена швидкість яка зовсім випадково наздоганяє тебе   і порядок дій конституція рятівника ніби хтось просив тебе допомогти і твоя простягнута рука не милість а вирок для утоплеників яких позбавляють і води і солі   фіаско це блукання лісом в пошуках хоча б рядка невимовного закону на палому листі такому схожому на голову гідри а на іншій шальці терезів голова горгони

  він думав про молодість і копав криницю нижче рівня землі йому уявився пес із людською головою і людина з головою собаки хто із них чекатиме нагорі коли він витягне ще одне відро глини   коли земля потривожена ямою ґрунт кісткою вганяє думку в голову що в ефіопії чи під сан-тропе таку саму землю ділять на відра і єдину воду тримають в рані споглядаючи велике дійство появи обличчя чи собачої морди   а поки чим більше йому глибини тим відчутніша молодість як тільки вода настоїться оловом його витягнуть звідти і нагадають про зручність водогону   він все одно відмахнеться від труб йому молодість це земля яка ховає і перетравлює кістки тоді як метал вже непіддатливий і заточений на відсікання голови

  знову уявляєш вінницю атлантидою помноженою на колу тут жити немов забути про існування планети вікна виходять на вишенське поле усі сенси в соборній обгортці полеглі воїни і розстріляні герої зрослись із плиткою блукаючі зливи наче усі дороги ведуть до південного бугу що над зеленим плесом зачаїлись бронзові коти   весна приходить немов сором помножений на колу нехіть і хіть перехрещені іржавим вістрям обростають чебрецем і кропивою і серцебиття наче судоми і судоми немов серцебиття   розкриті книги і бібліотеки раною навиліт зачаїлись будівлі забились вулиці день минає касетним плеєром в якому швидко сідають батарейки і музика непомітно уповільнюється елвіс преслі і софія ротару як і в кінці вісімдесятих низьким розтягнутим голосом натякають перестав касету на іншу сторону або відмотуй олівцем

  малий школяр в продуктовій крамниці дзвенить копійками немов чернець вервицею і звіряє суму із ціною вуглекислоти солодкої коли   завтра двадцятип'ятикопійкові монети вже не прийматимуть каси а сьогодні свої випадкові накопичення малий віддає за нуль п'ять усе до копійки і най ніхто не відчує себе в мінусі   далі старенька жінка простягає на касі макарони в купі із рваними купюрами їх не приймають надто старі надто схожі на манускрипти   після впертості бабусі подерті гривні вже лежать в касі а потім вони потрапляють мені рештою з копійками малого школяра   перетримані гроші як символи дисципліни й поступу приймаю мовчки копійки обтяжують кишеню а старі гривні наче скрипуча шкіра змії хвилина щастя трьох людей

  слова зачинаються слова вимовляються в зворотному звуці стріла влітає у лука відтягує тятиву і вбирає вітер твоє ім'я ніхто не промовляє воно лише звук вивернутий реквієм   осінь черепом здіймається услід спраглому листю метеорити звужують простір врізаються іскрами в кресало лише ритм незмінний і дзвінкий вганяє мідь у камінь пісню в рибу   зерно втягує у себе стебла природні істини намотуються в клубки спрагле вухо зводиться від розм'яклої дороги вже імперії відкотилися назад до вовчих і мавпячих пипок   чоловіки відлунюють від жінок задкують назад і дітьми влазять в жіноче лоно світло дотанцьовує з водою і відбивається вгору а вода у сніг під яким завмирає глина у передчутті ребра

  сонце зависає над полем на висоті сто сімдесяти двох сантиметрів мого зросту   сонце рудим капелюхом пускає з мене тінь волосиною поміж грудей землі   повітря розірвано надвоє на фізику і хімію подільського кола   що першим було вдих чи видих що першим обірвалося волосина чи тінь   сонце вже нижче мене пало за німбом не видно обличчя немов квітка маку у полі затертої автомобільної шини   чути як кличуть додому я на прощання оглядаю сухе поле тут колись ріс ліс тут колись ліс ростиме знову

  ось недільне місто прокидається цятками шипшини на кінчиках сигарет після нічного дощу менш стійкі вийшли під зелені арки універсамів по вино чи каву   двірник нервово ходить поміж будинками і бубнить діланом кляне дощ мокре листя й осінь на лавці свічкою недопитий лікер і пелюстки жовто-білих недопалків із залишками помади немов після поцілунків   у вікні чоловік з обличчям павлова курить в майці і дивиться вниз згадуючи як вперше цілувався з майбутньою дружиною обіймав хапав устами її нижню губу потім напоїв і затягнув у ліжко   лише після її смерті він збагнув щастя як недопалки і пляшки які за ним ніхто не прибере  

  мій автопортрет перетнув лінію вересня п'ятничного вересня із пивними тінями під очима висох каштановим листям і накрив останні лісові квіти   від вушка голки до вушка горнятка ростуть кола від палого янгола на автопортреті він загубився в місті займає чергу за жебраками в надії сьорбнути гарячої юшки   і тінь янгола ганяє голубів від вікон де поруч зачаївся зголоднілий кіт моя ж тінь це ще одне дерево у лісі там дві білки у боротьбі за горіхи ворушать листя ворушать попередні версії автопортретів   мій автопортрет перетинає лінію ночі лінію новин де впав літак із десятками людей і на світлинах видно суцільну темінь із єдиним острівцем полум'я немов осінь у кінці тунелю