люди відслідковують коли помирає кожен визволитель аушвіцу - цифри твердіші за переконання, спокуса переписати історію і напитись, твоя смерть - моя смерть, я залишусь ще тут і доп'ю пляшку, це дивно: прокидатись і прикидатись, що услід за дисципліною не прийде зло.   вухом до землі: що таке сотня років? тут завжди були комахи і вони вивчили усі звуки.   тепер багато паперової роботи: необхідно довести в суді власне існування, необхідно довести власну смерть, ким я можу бути серед масових вбивств: катом, юристом чи торговцем? достатньо прислухатись і придивитись, що нам залишилось замість останнього визволителя аушвіцу.   спиною до стіни: що таке сотня років? тут завжди були розстріли під єдине виправдання.

  за чиєюсь згодою ти в невідомій команді: тобі кивають на неприбране сміття, біля твого порогу залишають чужих дітей, вони виціджують з тебе рештки дитинства - треба занурювати руки в бруд, треба занурювати розум в ненависть, в очах дітей блимають індикатори заряду - командна гра, командна гра.   агов, діставайте ножі - хтось краще знає про до і після, поріг дому обліплений равликами: ніхто не тікатиме, ніхто не тікатиме коли з дітей ліпитимуть нову армію.   шукати бога на задвірках і під'їздах, приставляти до прохання слово "модерн", біля твого порогу залишають чужих дітей, вони малюють моря і гори, де вони ніколи не бували, ти розповідаєш вигадані історії, в яких танцює знайдений бог, а потім прибираєш нескінченне сміття.   агов, діставайте ножі - страх вивернувся в пісні, на порозі вишикувалися порожні пляшки - ти в команді, ти в команді: раз два три, раз два три!

  мої обов'язки поруч мене, під ковдрою - години дозріли, налились безсонням, рецепт лікаря незмінний кілька років, одне бажання пересилює всі інші - може це боягузтво,   може це вихід; мої звички поруч, доступні цілодобово, в них немає сенсу, їм немає кінця - надто задимлене повітря, як я і казав.   це все про речі які горять - кілька моїх власних заготовок, тепер кінець черги і розум як радіосигнал сніжить, сніжить, сніжить.   брати відповідальність і повертати назад, інакше насильство перетвориться на роботу, передчасно капітулювати, множити брак - помилки видно з більшої відстані: бачиш які величезні пожежі і вибухи, інакше я вдаватиму, що я тут вперше і всі ці брижі нічної води просто від каменю, який впав з душі.   це все про речі, які тонуть - невідомо хто допливе до берега, начерпане ім'я, яке розіллють по склянках одним махом, одним махом.

  добре дивитись на світ з боку стіни - ти завжди можеш поділитись камінням, добре коли стіна на твоєму боці - у вирішальний момент її не відрізнити від її плоті, від своєї плоті, добре коли вмієш малювати - ти ні за що не обернешся, навіть якщо попросять чи одягнуть мішок.   вгадай мої думки, загадай свої бажання, знайди хоч одну відповідь в дірках від куль, в слідах від пісень.   мене не пустять на поріг твого дому бо я говоритиму з твоїми дітьми, я нічого не принесу, нічого не заберу - нині в кожному домі однакові речі, чим ти здивуєш мене і решту? так, радіти, бути на позитиві об'єднатись зі стіною, вдавати силу, так, вдягнути мішок, що поробиш...   так, це сліди від крапок - ми здуріли і це ніби красиво: на відстань пострілу говорити про любов.

  висловити співчуття плакату на вулиці - зображення на місяць у всіх на очах, так, тут усміхнене фото, чиєсь ім'я, внизу графіті для закладки на день - це мрії на будь-який калібр і смак, в будь-якому випадку хвилина насолоди, далі жовта лампочка завмре над чолом до нового плакату, до нової закладки.   ти маєш поділитися, ти знаєш усе про холод, розплющений комар на скроні - ніхто у цьому не винен.   для смутку немає пояснень і причин - водонепроникна обгортка, віра в гравітацію, голуби викльовують поліцейській маячки, люди й досі говорять про покарання - ним шантажують плакати вздовж дороги: говорити до картинки, сподіватись на мовчання, уявляти щастя шкаралупою під ногами - їсти, їсти і все сподіватись на мовчання.   ти маєш усміхатися, ти нічого не знаєш про страх - світлячок пійманий в долоню нічого не вартий, нічого не вартий.

  коли я раптово падаю на землю - земля не моя, падати заборонено, хто-небудь перекладіть мені слова порушених обіцянок і брудних голок, непомірні апетити, більшає вдів: сьогодні одна верталась із моргу - її чоловіка вбили біля банкомату, картку заблоковано і їй готувати обід.   приглушити злочини наче удари серця, тільки-но загострюється весна: стіна, стіна, стіна.   коли я раптово падаю на землю - звук зникає радіо мовчить, хтось мене піднімає, мова фонить, забагато металу, забагато металу, хтось збагатився на мій телефон - навіщо ти мене б'єш, за що мене б'єш? мені не страшно, я не засмучений - я не пам'ятаю, куди я прямував.   приглушені дороги ніби не зіграні акорди, ре-мінор, ля-мінор: війна, війна, війна.

  відтвори в голові тисячу разів, вдихни-видихни, скажи "ні", невблаганна природа пожартувала: ти у виживанні позбавлений таланту, поки тебе тут не було твій друг заходив в кімнату, відривав обкладинки журналів, засовував в пляшки, а потім берег моря неіснуючого моря все ковтав послання в нікуди.   ковток один, два: усе замість повітря, усе замість ще однієї жертви в шкільні роки.   пітьма п'янить і це добре, природа врівноважена сліпотою, шум моря, описання хвороби, можеш ще посидіти зі мною, поки тебе тут не було приходила мама, приносила вітрило, а що з човном? а що з човном? зараз ти вийдеш на суходіл, вдихнеш-видихнеш, скажеш слова, які повторював про себе тисячу разів.   слово одне, два: усе замість любові, усе замість вбивства в шкільній столовій.

  батько каже, що все розуміє - він випив і дивиться на сина, в якого ніж в руках виблискує сонцем, світом правлять привиди імперій, батько спускається в гараж, хоча автівку вже давно продав: ніякого спротиву, ніякого спротиву, вдавати мудрість як і все життя до цього.   сонце невідворотне, сонце прекрасне, надто червоне, надто холодне - за натовпом істина, за натовпом кров: визнай правду і відступи.   неможливо розділити любов і музику, батько давно підмінив своє тіло - кому ти встромиш ножа, кому, кому? хтось там в гаражі, хтось, хтось! хто тебе не знає і хто тебе розкусив, хтось там грає на одних басах, хтось візьме тебе за вільну руку - ніякого спротиву, ніякого спротиву.   просто правда розділилась надвоє: метал невідворотній, метал прекрасний дістає вогонь із твоїх нутрощів і запалює усе довкола.

  не співпадає розпорядок, перетинаються траєкторії, апостоли заходили в палату, казали встань і йди одній дитині - три апельсини на столі перейдуть у спадок; два проміле, два проміле - хтось волав у коридорі і просив прощення: бог простить, бог простить - провина комусь іншому перейде у спадок.   знаєш, місця усім не вистачить, знаєш, у неї важкий період, знаєш, скільки тут паперової роботи.   папір до паперу складають в опудало, ворони кружляють над частиною тіла, місто сонно перетравлює події, розходяться - продовження буде в новинах; два проміле, два проміле - ти просто не зняв навушники, кожен день йобана лотерея, сьогодні не та музика, не той гітарний риф.   знаєш, медицина робить дива, знаєш, кожну швидкість можна нейтралізувати, знаєш, ще один рецепт - закочуй рукав в ім'я міста, в ім'я міста.

  я прибрав своїх героїв з полиці, я позакладав усе пігулками і книжками - все як вона хотіла і хочеш ти, я відвертаюсь, я наодинці з ворогом: він читав ті самі книжки, він приймає ті самі знеболюючі, мені не перелетіти цієї країни - диспетчери брешуть, аварійне приземлення.   в центр, до серйозних людей - з усіх страт вони обирають нагороду зіркою героя, з усіх страт вони обирають де все обійдеться без крові.   благослови на насильство іншого, роби ставки - вдавай друга скільки хочеш, просто озирнися - натовп звіріє, він тут з часів створення світу, вони пишуть ті самі книги, вони розбавляють ті самі знеболюючі, мені вже не дописати цього вірша, мене ставлять на полицю до решти.   рядком вздовж стіни - серйозні люди не спостерігають; без барабанів, без слів - серйозні люди не підглядають: від рядка не зосталось крові.  

  двоє копів грають камінь ножиці папір: хто програє, хто залишиться копом - він залишиться знудженим і сумним, він чекає на гарну погоду, на гарну звістку, яка можливо в наплічнику того хлопця, чи краще грати камінь ножиці папір он з дівчиною чи з її сивим батьком - копові некомфортно і він уявляє їх оголеними.   яке щастя бути сліпим, яке щастя бути дурним, щастя у синьому проблиску, щастя у закривавленому асфальті: щастя, щастя, щастя.   кожному услід копи і кулі кольору неба: весь час складати долоню в камінь - тримати сім'ю в камені, право на папері; двоє копів на розі вулиці знають, хто виграв, хто написав цей текст, хто почистив плівку від шумів - так я вийду рафінований, змонтований, а цієї ночі мене різатимуть на шматки.   хто ще не повернеться, хто ще не застане свого дому: щастя раз два три - папір, щастя раз два три - ножиці, значок, значок, значок.

  знаєш, люди з різнокольоровими прапорами прийшли сюди, бо цьому немає краю - струна, якою люди в уніформі беруть на замітку: усе повинно бути налаштовано, усе повинно тримати кров у собі, коли тебе зупиняють на вулиці, коли замість тебе хтось пройобує країну - усюди завмирають оголені тіла.   ти просто запчастина, доки хтось не зноситься, доки всі твої страхи не всотаються вгору ще одним кольором стягу.   знаєш, хвороба росте і квітне - оголені люди переплітаються одне з одним, комусь приглянулось твоє серце, меми в небі, реклама на рівні ватерлінії; знаєш, цьому немає краю - ти пообіцяв не дивитися їй у вічі, шкіра в повній мірі відчує землю, тобі подякували за все що трапилось.   чорні вулиці, зелені вулиці - обидва варіанти прийнятні, ти придумав ім'я богу? не плутай із рецептом, не плутай із конституцією.