вони раді втекти з міста заради чогось справді важливого, доки світлофори п'ють їхню кров, а душі розпорошені по закладках вони раді забути про самогубство заради п'яного бога і літнього поля, позбавленого меж і власника, позбавленого ненависті і любові.   знаєш, погано очікувати на почуття, бажання вимагає місце, а не дотику, жіночий одяг, білий аркуш, я все сказав, бог спить.   стіл в розлитій каві і вині, залежно від погоди розкривається хвороба, світло породжує вулицю і навпаки, чи хтось відчуває тремтіння вночі, блідий ранок, місяць як опік, хрипкий сигнал, прочинена брама, вони добре маскують під листя, їх збирають і вивозять за місто.   знаєш, втеча це повна нісенітниця, за містом нікому не потрібна кров, осінь геть позбавлена людських рис, а бог все так само спить і спить.   2021 рік

  чоботи наступили на мої очі - кольорові цятки, янголи-хробаки, обгортка пітьми, голос заклинило, мої очі, мої очі нечутливі, кришечки від пляшок, вітамінні пігулки, внутрішні стіни вдавило в мозок, сльози зникли, шкіра увібрала сліди, хтось мене кличе - я їм не вірю.   зелена ріка повз мене і тебе, ми скинули одежу і мостами на той берег, на той бік, де все можна повторити і обговорити.   голуби викльовують кожен колір, сітківка ловить вибухи крові, проривається світло надто біле, по цеглині на квадратний міліметр, мої очі, мої очі ближче до підошов, просякнуті гіллям, сповнені кислоти, хтось мене кличе - слів не розберу.   жовте повітря над тобою і мною, я лишився позаду і не наздожену, ти попереджувала про сонце, яке ніколи не сідає за обрій.   2021 рік

  сьогодні в запасі ще один лікарняний, хребет зламано, черга на кастрацію, перша страва на операційному столі, вони безпомічно розводять руками і не знають, де твоє кляте серце, закручують місяць закручують в сонце, все не так, все не так, завтра ти знову будеш на ногах, завтра ти знову сумуватимеш.   будувати тіло, зашивати пуповину, вдома зупинились усі годинники, двері не рятують від розчарувань, щастя легше за повітря і все вище.   достатньо приручити кількох людей як їх об'єднує страх, роз'єднує любов, лікарі роблять усе що в їхніх силах, замість крові бензин, кістки дерев'яні, ти не знаєш, що із цим робити, сьогодні в запасі ще один лікарняний, день завершується без полегшення, ти піднесеш запальничку і знову на ногах, дим посивів і вже зовсім не той.   ти навчився відповідати швидко, не знаючи слів, не знаючи правди, сьогодні ти згадав як було раніше коли серце важчало за язик.   2021 рік

  колись телевізор замінив мені батька, блукати вулицями вже не було сенсу - я не хотів бити вікна і друзів, достатньо коли є картинка віддзеркалень від його п'яного тіла на дивані, він приходив до тями і молився, я уявляв себе фоновою рекламою, яка припечена налаштовувати ефір на щастя.   я думав я щасливий, я думав я щасливий, практично брехун, практично злодій обмотаний оголеними дротами на глибині кімнати перед пащею.   знаєш, відеомагнітофон замінив маму, стільки б повторень ніхто не дозволив - на кожен удар знаходилась смерть, на кожну смерть тиснули "плей", можна вмикати напругу і ніч, я горітиму лише всередині без температури, навіщо зайвий раз турбувати, я знаю, що з кіна нічого не вийде.   думав, що я такий самий як і ти, практично чоловік, практично син обмотаний набоями і бинтами, я готовий прийняти твою помсту.   2021 рік

  чи справді я просив про допомогу, і тепер цим мене можна шантажувати, я направду був вічно слабким - в серці пластина, в голові електрод, сон перетікав в щастя і навпаки, з реальністю я покінчив, залишились борги, одного разу я заступився за незнайомку бо ревнував її до будь-кого.   власне що буде після кожного вчинку? осіннє тремтіння під час похмілля, сонце пузом вривається в кімнату - я згорю до серцевини до чорноти сірником.   чи справді я просив про допомогу, пожовклі листочки нагадують про тексти, які я писав із зашморгом на шиї - послання невідому кому, невідомо для чого, затверділе щастя зі смаком вишні, невловимий сон із колючим електродом, земля падає замість дощу, там вгорі незнайомка, яку люблю.   скільки ще ми терпітимемо один одного - осіннє похмілля під час поцілунку, мене перерізано сонцем надвоє: чорна серцевина - я не заплідню майбутнє.   2021 рік

  зуби заниють як не старайся, жування їжі глушить спів пташок, ти вічно чуєш себе, ти вічно чуєш себе - звук шкіри натягнутої на камінь, янголи щоранку риються в смітнику, майструють дитячі іграшки, кілька рукостискань, кілька ковтків і твій день спакували в поліетилен.   білий цінник, зубна паста, білий кит, квитанція з ломбарду - тебе подовжили на ще один сезон, розповідай, як ти усіх ненавидиш.   доволі пізно когось собі шукати - руки звикли до зброї, зуби до м'яса, янголи шепочуться, триває запалення, про свободу краще домовлятись заздалегідь, інакше чутимеш себе, інакше чутимеш себе: дитячі ігри, дитячі почуття, жодних істин, жодної правди - твоє життя запакувати в поліетилен.   домашні тварини мають ціну, вони приймають дім без свободи, у їхньої любові новий і новий сезон, у тебе лишилося кілька хвилин.   2021 рік

  минула чорно-біла п'ятниця, я зазирнув в твій щоденник і там жодного слова про мене - поліцейські благослови нас на ніч кохання, але підлога завалена відеокасетами, де старі актори мовлять те саме, ніхто не виправить людські помилки, ніхто не виправить людські кольори.   ти і я чекаємо на вірні слова, що може бути краще, це ще не кінець, але доволі близько.   цей п'ятничний дощ немов збільшуване скло - видих, дрібний шрифт реклами, задоволення від товару дало тріщину, ми сидимо і підслуховуємо сусідів, лише в дзеркалі помітна інфекція, хтось мусить дістати пістолет, але я все одно тебе люблю відколи чорно-білі щоденники втратили сенс.   ти і я, п'ятничний вечір, ти знаєш, що все затягнулось до терпкої гіркоти vhs .   2021 рік

  персональне життя, спільна трагедія, мінне поле дозволів і заборон, ніж розтягується в десятки ударів, самотня квітка на осонні, остання осінь за поцяткованим склом - я тебе люблю, але світ за вікном.   щастя в тому, коли всі очікують на шоу - везіть тіла, давайте диплом.   повернутись зі школи і знову вижити: все вирощувати і вирощувати особистість голодну і куленепробивну для сім'ї, чи бачили ви осінь і її хвороби? кривавий слід, довгий-довгий вечір, мурахи шукають прихисток в скронях.   глядачі на своїх місцях, ніхто не просився в цей світ: везіть тіла, давайте диплом.   сьогодні гарний сонячний день, люди намагаються, щоб усе було так само: любов це падіння, щастя це ріст, усі питання: де твоя мама, де твоя мама?   повернути все назад, повернутись в невагомість.   2021 рік