Мовою Кутта (2019)

 

Четверо чоловіків із грізними обличчями пеленають мене мокрою холодною землею. Вони по черзі кидають черпаки грунту, стоячи у кутках над прямокутною ямою і говорять мовою Кутта.

Аплон Мута Сонтропала Букса. Сонтропала Мето Санголіф.

Раніше так само лікарі пеленали мене наляканими поглядами і намагались заспокоїти мою матінку порожніми словами: "Це такі мутації, що ви хочете - недавно ж бахнув Чорнобиль і потвори раз по раз народжуються. Не дивіться на його кінцівки. Це можна виправити".

Ажо Сенкоринтен Кадо Сі Мантет.

Віддайся богу в ім'я свободи. На ці слова колись спокусилась моя матінка. А я став плодом істоти, яка пронизувала різні виміри Великого Сну і в одному такому вимірі

Зелла Кокла Лезокашуна

стрілась моя матінка в далекому селі на Південь від цього міста, яке кличуть Вінницею.

Іззено Кута Сільмерікт

четверо чоловіків знають Касталокшна не стільки в обличчя, а скільки за вивченням мови Кутта і тому без вагань проникають вночі в пологовий будинок, запихають мене в мішок і волочать як свійську верескливу тваринку до невідворотного погребіння в землі. Пулами Ізкун! Мова Кутти ув'язнює мене невидимими путами, мої довгі мотузоподібні кінцівки мало пристосовані до людського виміру. Насип землі зверху тисне на тіло і ось я готуюсь до

Ваадартона Прота Трумна.

Однак мова Кутти несе в собі багато наслідків, тому й

Зентор Волтанта Субломи.

Не варто ось так бездумно промовляти невідомі наддревні слова. Мільйонне гілля лісу навколо живе своїм життям, що невідомі людям сили виринають у просторі довкола чоловіків.

Людина не знає себе, тому людина піддатлива страхові і я повзу геть із ями, доки чоловіки ліхтариками прагнуть відігнати форму їхнього незбагненного страху. Форму блукаючого дерева. Мова Кутти вабить Великий Сон, а я біжу, стрибаю, повзу, звиваюсь  в холодному осінньому листі.

Клатон Ва Кочі. Ваадартона Прота Трумна.

вказує шлях, а я й слова не можу вимовити могутнім деревам, не можу випросити захисту ні у їхнього брата, ні в могутнього Аутено Ваадартона. Четверо чоловіків біжать за мною - таким самим носієм мови Кутта. І їм не потрібні орієнтири.

Жі Дона Латта, Жі Дона Латта.

І лише від мене ці слова відбиваються, як горох від стіни. Чоловіки наздоганяють відлуння від мене.

Я прошу милосердя у лісу, у нескінченного гілля. І я бачу серед нього спалах висоти все вгору й вгору. Саме до Аутено Ваадартона. Я прошу милосердя у Лезокашуна, плодом якого я є. Я прошу милосердя у грубого чоловіка, який нині десь далеко на півдні від міста схилився над кухонним столом, на якому стоїть тарілка зі смаженою картоплею, кислими огірками, помідорами, нарізаним хлібом та портативним радіоприймачем.

Енталапода Уштавонсонтан Зі Ксанот Ва Кочі,

Енталапода Уштавонсонтан Зі Ксанот Ва Кочі,

Енталапода Уштавонсонтан Зі Ксанот Ва Кочі.

Той, плодом якого я є, бере в руки радіоприймач, дістає із кишені опале жовте листя дуба, кладе до рота, жує і ловить радіохвилю транзистором.

Я доповзаю до височенної телевізійної антени-кістяка цього міста. Крізь радіозавади чути ритмічну електронну музику, а далі гул і сила піднімає мене із землі, втягує у метал опори передавача. Від чого вгорі Аутено Ваадартон невдоволено видихає, відчуваючи несанкціоноване вторгнення у свої володіння. Але із вторгненням він чує мову Кутти й електронну музику. Тому просто спостерігає за моєю трансформацією. Спостерігає усім нічним небом.

Метал антени все мене затягує. Мої кінцівки

Катушлата Хочкенаш Мело Сікрос

проходять крізь Великий Сон із багна гниття і мене розриває, в мене прорізається голос від болю як і в моєї матінки коли вона народила й кричала від першого погляду на мене. Я сам себе знову народжую і волаю від різкого зміщення часу й простору.

Зі Деко Зіба Хетоспак.

Метал знову пеленає мене і гатить мною об скло. Бах! Навколо пітьма і, здається, я у Великому Сні, який усьому сущому недосяжний і жахливий, але, хвала Енталаподі, із пітьми виринає синє світло, яке мерехтить з мого боку крізь скло. У світлі поволі стає видно контури й обриси меблів і двох людей, які сидять у кріслах.

Вони раз по раз позіхають і дивляться на мене. На їхніх обличчях грають різноманітні відтінки синього кольору. Я ж не можу рухатись - мої кінцівки немов остаточно загусли в металі і я навічно притиснутий до скла цієї незрозумілої пастки. Проте знаю, що мені більше нічого не загрожує і Аутено Ваадартон вгорі заспокоївся. Минає час і я придивляюсь до людей навпроти мене, які періодично сидять у синіх відтінках світла чи їх взагалі немає в кімнаті. Бачу їх вдень і вночі, у світлі сонця і у світлі з мого боку. Вони ще доволі молоді, живуть собі у парі, а я немов їхній знерухомлений син, на якого вони весь час витріщаються і про щось говорять між собою. Я не можу їх зрозуміти.

Гапа Гофроза Зі Пело Доша.

Аутено Ваадартон вкотре взяв собі те, що йому до вподоби, а саме мою здатність розуміти людську мову.

Але ж можна навчитись спілкуватись не тільки за допомогою слів. Тому я поступово повертаю собі чутливість тіла. Мені важко, наче гризу метал, але раз за разом, день за днем, рік за роком повертаю собі чутливість. Пара людей перед мною у синьому і денному світлі поволі стає зрілою, старіє. Ось мої кінцівки ледь ворушаться, ось мій голос ледь пищить у нечутних для людини звукових хвилях. Чоловік все звично жує бутерброди, а жінка почала придивлятися до скла, нахилятися вперед до джерела синього світла з мого боку. Іноді вони перед мною намагаються зачати дитину і тоді на певний час жінка втрачає чутливість, аби розпізнавати мої сигнали, а чоловік все так само жує бутерброди.

Пело Доша Кі Скоренпаш Кара Зекут.

Моє тіло набирає чутливості і я вигадую систему рухів замість слів. Жінка все придивляється і поволі починає виконувати мої прості команди. Як то поставити на стіл перед моїм склом вазу із зібраним опалим жовтим листям дуба. Чоловік же проявляє до її вчинків нерозуміння й недовіру, а іноді й відверто злиться. Вони знову хочуть розмножуватися.

Кі Варентали!

Я сигналізую їй не робити цього, бо варто їй завагітніти як я втрачу над людиною контроль. Я роблю все, щоб жінка була більше піддатливою мені і я вчу її як керувати чоловіком такою самою системою знаків. Так, молодчинка. Вона швидко вчиться. Ніякого розмноження, лише послух мені і послух тобі від чоловіка. Ти маєш випробовувати його гнівом. Раз за разом, а якоїсь миті несподівано дарувати насолоду. Ти сама маєш відчути його відданість тобі і почати розуміти мене з напівпоруху. Ми тепер з тобою на одній хвилі і ти так само не відчуває болю від плинності часу. Замість тебе цей біль переживає чоловік. Більше ніяких незрозумілих слів, більше ніякого болю, більше ніякого страху і мови Кутти. Ми готуємо твого чоловіка до вищого задоволення, до відчуття честі підкорятися мені. Підштовхуй його!

Твій чоловік має дещо мені принести і взамін здобути право на вищу насолоду, на абсолютне прощення усіх його справ. Втовкмач йому! В нього не має бути вибору. Нехай твій чоловік рушає на Південь услід за богами і подарує мені позбавлення від загрози. Я чекаю. Я чекаю. А ось і ти. З мішком. Тепер ти також не відчуваєш часу і ти розрізняєш мене у миготінні синього світла. Все одно не розумієш. Жінко, скажи, що твій чоловік тепер також не відчуває часу і болю. А мені більше нічого не загрожує.

Уштавонсонтан, ось я й повернувся із сильнішим голосом, бо мовлю до тебе мішком в руках відданого мені чоловіка. Мова Кутти згасла. Однак кремезний чоловік з Півдня все сидить собі за столом із невибагливими наїдками і шумно вдихає повітря, рознюхуючи мої молитви. Я є твоїм плодом, боже. Ось моя данина! Але простір з Півдня не радіє пожертві, не радіє зверненню. Простір із Півдня радіє скромним наїдкам на столі і банці із терпкою рідиною в руках. Він зізнається: мені був потрібен не плід, я потребував звільнення, тому я більше не бог. Ти бог і твоя данина належить тобі. Смачного.

Я відчув як простір з Півдня перемкнувся і відгородився від мене електронною музикою, радіо зникло. Все вперлося в сине світло із двома покірними мені людьми. Я наказав їм дістати із мішка чотири відрізаних голови старих чоловіків, які колись пеленали мене холодною землею.

Ледо Сам Проканшолакі.

Атманкар Зі Проканшолакі.

Розставляйте голови по кутках навколо мене. Почнемо усе спочатку. Несіть землю з вашого Лісопарку!