скількох відтінків набуває ніч коли довшає всупереч багаттю і снарядам осінні дерева які криють бліндажі листям ніби натякають що ніч це лише стіни занедбаної криниці в яку за довгі роки вперше опускають цинкове відро і виловлюють опалий латунний місяць розривають плівку застоялої води немов поєднують різні століття піксельним швом і ось той місяць обличчям зажуреної діви марії заливають в радіатор старої машини і знімають розпечену гармату з хреста ісі мовчки рахують секунди до світанку коли відповідатиме ворожа арта і земля поміж деревами покрутиться древньою змією оголюючи коріння обвиваючи шию і ноги солдата який бачить ніч у сні у відтінку бурштину він ще малий в гостях у замку батьки молодий старший брат ще в школі і з ними пес нині давно померлий з ошийником на який причеплено гострі ножі і тут сурмлять тривогу чути набат пруть ворожі орди від яких відбиватись тепер доля усього замку без розбору тільки солдат уві сні мали...

  знаєш ми тут достатньо викопали землі аби лежати на дні і ловити тепло зібране землю протягом літа і геть не бачити спалахи хіба що трохи на стіні бліндажу пускати театр тіней задубілими пальцями ні кіна не музики лише тонкі тіні одна з яких промовляє що їй страшно без пошуку причини чи озирання довкола серце від напруги дерев’яніє а заспокійливе пече всередині недопалком чи метеоритом який все падає в глибокому космосі і горить само по собі без атмосфери наша галактика скручена уроборосом немов натякає що все це існувало до тебе на цих землях стояли солдати майже усіх армій світу і вони також боялись і шкіра їхня не відчувала вітру і вони так само грались в театр тіней то чим усе закінчилось для стількох солдат певне поменшало тіней і сюжети п’єс скоротились до однієї єдиної історії не те що до боротьби добра зі злом бо зло он перед нами освічує ніч насправді чим менше пальців на долоні тим більше борешся із власним тілом тілом? ...

  метал до металу така собі буржуйка без зайвої щілини з отвором який пожиратиме зиму довкола місяцями і зітреться спомин звідки цей метал коли прийшов його час з-під землі у вогонь азовський печей у форму застиглого часу і немічної думки вогонь посаджений у металевий ящик у приміщенні де люди дивляться звіра якому згодовують газети і книги особливо книги яких гребля зосталось від молоху-імперії із словами-ножами нечутними позбавленими тверді окрім мільйонів могил через ненависть порожні поняття показова любов люди позбавлені людяності через націю віру через свободу брати від металу історії які залишились опісля пострілу дядько в гаражі який виварює шов сидітиме в холодній кімнаті і напише комусь із дітей за кордоном що зима це лише пташка горло якої кривавить від колючого дроту яким оперезана уся земля і доки холод кусає тіло треба робити добрі справи бо хлопці на передовій в підвалі розчепірили холодні пальці до плити ніби кри...

  жовтень дістається середини і сонця чисте немов на лезі холодного ножа трави остаточно висохли до кісток ніхто не хоче говорити про смерть хоча повітря просякнуте її косою треба скрадатись собачими стежками подалі від зайвих очей подалі від хоч якогось питання «як ти сьогодні?» колишній однокласник з’являється досить звично і неочікувано одночасно те саме обличчя але в одежі помітно піксель яким опадає нині країна в його мові зниклі розтягнуті звуки в обличчі розчинилась легка юність ти де наразі та вже на передовій був під ізюмом а тепер все далі в них повно є чим воювати повно б’ють з усього по нам особливо вночі що видно усе наче в такий ось день якщо сидиш в обороні то шанси є а коли підеш в атаку вважай могила а ти наразі вдома тут щось робиш п’ю кожен день п’ю а там як коли ти тільки гроші нам не шли бо нас всі необхідним забезпечують їсти є якщо кинеш гроші то пропивають добре бувай бережи себе добре якось так загубився...

  затишені міста що стали привидами свічки які поспішно сховали у підвали передчасні посиденьки розмови про бога викурена цигарка дим в нікуди з нового року залишилось з півпляшки і відчуваєш що день цей застрягне на опівдні і небо буде в передчасних янголах з якими розмовлятимеш ніч а поки тіла розірвані і додолу палі стишують сірі міста до волання в повітрі чути сірку і таку ж м’яту яку ще баба садила коло своєї хати і тієї пори часто вимикали світло що ми сиділи при єдиній свічці немов коло сонця в чорному космосі і вигадували історії більші за вечір коли за три хати починався цвинтар з невідомими іменами на хрестах а далі тонув собі у вічних вишняках що не дійти до дальнього краю хіба що вигадаєш у усім розповіси якими виростали перші могили у селі та й чи росте цвинтар біля села або ж воно все навпаки і живі гуртуються довкола мертвих імен і доводиться перечитувати в біблії апокаліпсис і слухати як зовні вогонь претендує на...

  чи бачив ти розкриту пащу золотого лева з однієї із печатей яку зірвали вчора або минулого вівторка коли палав міст і все попереднє життя склалось в орігамі в долоні деміурга і світ видався африкою пирогом перепеченим із яблуками коли розрізаєш і загустіла латина тече остиглою лавою за ядерної температури ти немов дитина огорнута в сорочку тебе обіймає жінка в червоній сукні і каже що зовні нічого крім космосу а тут в червоному зачаїлась сама суть схилені голови в царстві дикого лева що ось засніжена гора гострим іклом пускає небу світанок і чути двигун застряглого у багні танка який огризається застарілим калібром об сіру землю чи достатньо ти розумний щоб сьогодні дарувати комусь свободу від кінця дня від примусу бути з тобою в обов’язку ділити яблуневий пиріг на пожертву і на схололу опівнічну вечерю коли ядерна температура все ніяк не спадає хто ти сьогодні здобич чи мисливець на землі яка б мала вистигнути осінню але все ще а...

  дістаєшся міста назва якого лише натяк на один із давньогрецьких міфів поодинокими вечорами тут запускали нічні бутони феєрверків а віднині з острахом чекаю на ворожі ракети дістаєшся міста в якому не народжувався а все черпав знання задля диплому а далі інше місто і ті самі знання задля вибору між довгим нудним життям або коротким сповненим слави і забуття шипшина набралась осені і плете вінки на чоло мучеників які схилились над розкритими книгами і підпирають пояснення новій війні у старому світі червона шипшина на їхньому переніссі палає стомленим сонцем а голки вирізьблюють кров в каналах зморшок ось пояснення із давньогрецьких міфів ми за них й не родилися лише освіта підготувала до симуляції християнства все   почалося із зірки вибуху у небі троє мудреців прибули зі сходу на танках на їхніх бортах червоніла шипшина і вони цитували біблію не гірше перших двох римів і потім землю на якій не народжувались і хотіли острів ...