Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 40

- Так, скаргоголіки, наша приймальня зачиняється! Всім додому!
- Ну як так можна! Я ще не скаржився в повну міру!
- Ви порушуєте мої конституційні права! Я напишу скаргу!
- А я буду скаржитися, що ви мене примушуєте відправлятись додому без моєї згоди!
- А я скаржусь, що в мене немає дому!
- Вимітайтесь, скаргоголіки! Приймальню зачинено! Своїми скаргами тепер можете підтертися!
- Де ваше людське ставлення?
- Вимітайтесь, приходьте завтра з дев'ятої ранку і буде вам людське ставлення!
- Кирило Петрович перший у Вінниці, хто організував свій стартар... старпар... тьху, стартап, запустившу приймальню для місцевих скаргоголіків. Кирило Петровичу, поясніть глядачам, хто такі скаргоголіки.
- Це випливає із самої назви: люди, яким необхідно скаржитись.
- Чому ви вирішили виділити для них приміщення, зробити платний вхід, забезпечити канцелярією і дати можливість писати скарги з ранку до вечора?
- Все почалося з егоїстичної тенденції в соціальних мережах, коли одні користувачі почали зневажати та ігнорувати тих користувачів, які скаржаться і ввели в моду не скаржитися самим, принаймні, вони думають, що не скаржаться.
- Як на мене, не скаржитись - це риса здорової людини.
- Безперечно, ви так думаєте в силу вашої професії. Однак, подібне "фільтрування" несподівано негативно віддзеркалилось на науковій думці користувачів соціальних мереж.іншими словами, люди уподібнились безсердечним машинам, не здатними не просто на співчуття на креативність в цілому.
- Он як?
- Знаю, це вам важко, але подумайте самі: що є спільним для людських стосунків?
- Радість?
- Ну це коли начитаєшся мотиваційною літератури. Направду, найкращим початком відносин є скарга. Насправді варіацій радосте забагато, але скарги більше єднають, скарги визнають існування проблеми і запускають колективне креативне мислення для вирішення цих проблем.
- Даруйте, але вже стільки років спільні проблеми так і не подолалися. 
- Ось це й є особливістю людського креативного мислення: емоційна концентрація на одному питанні, несподівано дає вирішення зовсім іншої проблеми. Нариклад, в мене один чоловік постійно скаржиться на протікаючий дах, його це просто вимотує, а ось на днях він придумав спосіб продовжити життя хом'ячкам.
- Он як? Ви серйозно?
- Коцентрація людей зі скаргами в одному приміщенні на сьогодні подібна до ферми майнингу криптовалюти. Тільки там ви свої потужності передаєте для розрахунків, а тут все навпаки: серед концентрації скарг на все, що тільки потрапляє в очі, у вас з'являються нові ідеї. Тобто, це ноосферокоїн - скарговалюта.
- На цьому наша телепередача завершується. Усім психічного здоров'я. І не забувайте, це Вінниця!

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...