Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 41

- Це місто морок згаслих надій та амбіцій, де повно чорно-білих образів, як на старих вицвілих світлинах із душами, які й душами не назвеш. Це вже не частка божого світла, а інфекція, виповнена битими уламками скла, від якого відбивається сонячне проміння і ми собі думаємо, що ось воно, сяйво божої благодаті. А йому тільки не вистачає загрозливого клатання на хвості гримучої змії, яка тебе вжалить різким порівнянням із іншими містами. Все настільки очевидно, що в'язням цього міста намагаються нав'язати погорду, їдку й зеленувату як південнобузьки води, куди ми всі разом скидаємо наше лайно, усе перетравлене віскі й ром, врячи, що уподібнюємося до спільноти, яка живе на березі моря і підносячи до вуха чергову пластикову посудину, недбало викинуту з-під індійського тоніка, ми уявляємо собі мушлю, в якій гримить не прибій, а сотня заводів, позбавлена екологічного контролю. І ми все запитуємо себе, куди ми можемо поїхати з цього міста, де ми можемо почати життя з чистого листа, з чистої річки і бідної на комфорт рутини. Але ж ми знаємо, що це не так, ми здавна знаємо, що всі дороги ведуть у Вінницю, у цей морок, омитий ромом в хворому уявленні, що місто подібне до моря.
- Слухай, а це сама класна проповідь нашого священника...
- Ну так, цю церкву включили в туристичний маршрут...
- Нам заповідали любити один одного, а що ж натомість. Я бачу людей, подібних до тих котів, які колись жили в мене і в період дорослішання...
- Бушушуші!
- Перепрошую?
- Бушушуші!
- Що за бушушуші?
- Так ще називають котиків...
- Бушушуші? А ви зареєстрували авторські права на це слово?
- Так, але без сплати рояльті. Тому можна користуватися.
- Хм... Так ось, колись жило в мене в селі двоє бушушуш, які дорослішали і починали ходити на спарювання до інших бушушуш. І між ними мимоволі почала виникати кокуренція, від чого мої бушушуші намагались відгризти один одному яйця, а в холодні періоди мирно грілися один біля одного і навіть хотіли "посідлати" один одного.
- Посідлати?
- Знаю, збочене слово, але як ще назвати гомосексуалізм у бушушуш...
- Отче, а до чого ви хилите?
- Я хилю до того, що це місто морок із людьми мов із бушушушами. Всі люблять бушушуш, але що ховається за ними? Морок бушушушої душі із весняними віяннями, коли всі не любитимуть, а відгризатимуть один одному...
- Хм, якщо я сьогодні ще сходню в книгарню, де не продають книг, то ця неділя стане незабутньою.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День шостий

  День шостий   Marshall Crenshaw — Whenever You're On My Mind   Сон обірвався настільки раптово, наскільки Максим в нього занурився. Біль затиснув ногу в невидимі лещата, що чоловік підвівся і стиснув зуби, намагаючись розминати долонями стегно вище гіпсу. Як же болить! Хотілося просто гатити кулаком по гіпсу і волати від болю. Кілька хвилин розтирань, зціплених зубів, напруження всього тіла дали незначне полегшення. За вікном все ще панувала темрява, але телефон показував, що ось-ось мало світати. Сну більше не буде і краще починати збиратися. Ще з вечора він одягнув чисту білизну, а брудну виправ і розклав сушитися. Розірвані джинси лежали на підлозі і мали жалюгідний вигляд. Звісно, їх ще можна зшити, але до свого попереднього вигляду вони вже не повернуться. Максим підняв їх з підлоги і поволі натягнув на гіпс і здорову ногу. Розірвана вздовж штанина неохайно теліпалася, тому Максим за допомогою лейкопластиру зв'язав її до купи на гіпсові в кількох місцях. До...