Із вигаданих вінницьких хронік 41

- Це місто морок згаслих надій та амбіцій, де повно чорно-білих образів, як на старих вицвілих світлинах із душами, які й душами не назвеш. Це вже не частка божого світла, а інфекція, виповнена битими уламками скла, від якого відбивається сонячне проміння і ми собі думаємо, що ось воно, сяйво божої благодаті. А йому тільки не вистачає загрозливого клатання на хвості гримучої змії, яка тебе вжалить різким порівнянням із іншими містами. Все настільки очевидно, що в'язням цього міста намагаються нав'язати погорду, їдку й зеленувату як південнобузьки води, куди ми всі разом скидаємо наше лайно, усе перетравлене віскі й ром, врячи, що уподібнюємося до спільноти, яка живе на березі моря і підносячи до вуха чергову пластикову посудину, недбало викинуту з-під індійського тоніка, ми уявляємо собі мушлю, в якій гримить не прибій, а сотня заводів, позбавлена екологічного контролю. І ми все запитуємо себе, куди ми можемо поїхати з цього міста, де ми можемо почати життя з чистого листа, з чистої річки і бідної на комфорт рутини. Але ж ми знаємо, що це не так, ми здавна знаємо, що всі дороги ведуть у Вінницю, у цей морок, омитий ромом в хворому уявленні, що місто подібне до моря.
- Слухай, а це сама класна проповідь нашого священника...
- Ну так, цю церкву включили в туристичний маршрут...
- Нам заповідали любити один одного, а що ж натомість. Я бачу людей, подібних до тих котів, які колись жили в мене і в період дорослішання...
- Бушушуші!
- Перепрошую?
- Бушушуші!
- Що за бушушуші?
- Так ще називають котиків...
- Бушушуші? А ви зареєстрували авторські права на це слово?
- Так, але без сплати рояльті. Тому можна користуватися.
- Хм... Так ось, колись жило в мене в селі двоє бушушуш, які дорослішали і починали ходити на спарювання до інших бушушуш. І між ними мимоволі почала виникати кокуренція, від чого мої бушушуші намагались відгризти один одному яйця, а в холодні періоди мирно грілися один біля одного і навіть хотіли "посідлати" один одного.
- Посідлати?
- Знаю, збочене слово, але як ще назвати гомосексуалізм у бушушуш...
- Отче, а до чого ви хилите?
- Я хилю до того, що це місто морок із людьми мов із бушушушами. Всі люблять бушушуш, але що ховається за ними? Морок бушушушої душі із весняними віяннями, коли всі не любитимуть, а відгризатимуть один одному...
- Хм, якщо я сьогодні ще сходню в книгарню, де не продають книг, то ця неділя стане незабутньою.