Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 43

- Привіт, Машо! Що тебе привело до нашої кав'ярні?
- Привіт! Захотілося смачненької кави. Зроби мені лате із шоколадом, будь ласка.
- Зараз буде. А ти встигла до всіх дедлайнів?
- Перепрошую, що?
- Ну, ти на фейсбуці в себе написала, що в тебе висить купа дедлайнів. І я подумав, що якось дивно під час такого робочого навантаження відвідувати кав'ярню.
- Зрештою, мої дедлайни - то моя справа.
- Даруй, не так швидко, бо хоч я тільки варю каву, але мене турбує невідповідність дописам у фейсбуці і поведінкою людини в реалі.
- Не переживай, я вже все зробила.
- Ти впевнена, а якщо я перетелефоную твоєму босу?
- Звідки в тебе номер мого боса?
- Ми з ним друзі в фейсбуці.
- Можеш телефонувати, зрештою, я маю право. Тим більше, йому завжди здається, що я чогось і не доробляю.
- Боюсь, якщо він підтвердить, що не вся робота зроблена, то мені доведеться зателефонувати в Бюро Контролю Працеголіків.
- Бюро Контролю Працеголіків? Що це за хрінь?
- Хіба ти не знаєш? Цю організацію заснували, аби контролювати діяльність працеголіків. А то в фейсбуці багато хто пише, що виконує масу роботи, а в реалі як ти можеш бути завантажений роботою і одночасно писати пости в фейсбуці.
- Повна нісенітниця...
- Зачекай, от коли ти на себе вдягаєш маску працеголіка, то будь ласкава, відпрацьовуй по повній ту шану й довіру від користувачів фейсбука.
- Ти збожеволів?
- Та ні. О, Анатолій Петрович, доброго дня. Телефоную вам ось з такого питання: до нас в кав'ярню завітала ваша працівниця Маша. Хочу уточнити у вас: вони встигла до всіх дедлайнів? Ні, двоє залишилось? Оце так новини.
- Та не може такого бути! Я ж всю ніч сиділа за компом!
- Анатолій Петрович пожартував.
- Ну, а я про що...
- Машо, Анатолій Петрович пожартував...
- Ха-ха-ха!

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

Сергій Рибницький "СВІТЛІ ДНІ ДЛЯ КАТІ". Розділ 1 Calcination руйнування

  — Я бажаю усім вам страшної болісної смерті. — говорив Микола Павлович рівним сповненим стриманої злоби голосом, — Я бажаю вам помирати в муках і з такими боргами, щоб ще й вашим внукам вистачило на решту їхнього жалюгідного життя. Група людей стояли собі на ґрунтовій дорозі, де в кількох місцях ще залишилися плями стародавнього асфальту, що обрамлював глибокі ями. Вибоїни з часом всіяли шлях і слугували випробуванням для поодиноких автівок місцевих мешканців та місцями, де збиралась вода від нечастих дощів. Цього літа посуха затягнулася і дрібні ями дещо затягнулися пилом. Ранкова спека і легкий вітер ганяли куряву поміж людей, які сперечалися на вулиці, по обидві боки якої тягнулися будинки різного віку і різної доглянутості. Люди зібралися навпроти величезної одноповерхової садиби із вартісним оздобленням, високим парканом, а по інший бік тонули в зарослях платанів та шипшини старі покинуті хатки. Садиба осіла нижче рівня вулиці, що високий з металевого профнастилу паркан ви...

24 рік текст сімдесят шостий (останній)

  прокинутись і подалі від пітьми усім заправляє головний біль усім заправляють голоси із бункерів вода загартована холодом і ось людина загартована ніччю поцяткована зорями каже що час додому а інший не знає де його дім і куди йти третій спльовує під ноги і каже що нікуди не треба йти тут усе уся любов і ненависть і варто визирнути назовні як тобі допоможуть зі здоров'ям життям чи навіть смертю   там далеко за спинами невідомо що невідомо що там прірва у всьому там вирва від вибуху про який нічого не чув про який скоро нагадають   за відсутність і присутність треба платити чисто листям чи то снігом хтось скаже додому але буде важко усе опадатимуть обличчя тих кому вже не важко хто вже дома а серце все натягнуте дорогою якої давно немає яка все в голові і скроні розриває і землю розриває останні рядки останні сни он світло пекуче прорізається і першим пірнаєш невідомо куди   останні ковтки останні дзвінк...