Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 43

- Привіт, Машо! Що тебе привело до нашої кав'ярні?
- Привіт! Захотілося смачненької кави. Зроби мені лате із шоколадом, будь ласка.
- Зараз буде. А ти встигла до всіх дедлайнів?
- Перепрошую, що?
- Ну, ти на фейсбуці в себе написала, що в тебе висить купа дедлайнів. І я подумав, що якось дивно під час такого робочого навантаження відвідувати кав'ярню.
- Зрештою, мої дедлайни - то моя справа.
- Даруй, не так швидко, бо хоч я тільки варю каву, але мене турбує невідповідність дописам у фейсбуці і поведінкою людини в реалі.
- Не переживай, я вже все зробила.
- Ти впевнена, а якщо я перетелефоную твоєму босу?
- Звідки в тебе номер мого боса?
- Ми з ним друзі в фейсбуці.
- Можеш телефонувати, зрештою, я маю право. Тим більше, йому завжди здається, що я чогось і не доробляю.
- Боюсь, якщо він підтвердить, що не вся робота зроблена, то мені доведеться зателефонувати в Бюро Контролю Працеголіків.
- Бюро Контролю Працеголіків? Що це за хрінь?
- Хіба ти не знаєш? Цю організацію заснували, аби контролювати діяльність працеголіків. А то в фейсбуці багато хто пише, що виконує масу роботи, а в реалі як ти можеш бути завантажений роботою і одночасно писати пости в фейсбуці.
- Повна нісенітниця...
- Зачекай, от коли ти на себе вдягаєш маску працеголіка, то будь ласкава, відпрацьовуй по повній ту шану й довіру від користувачів фейсбука.
- Ти збожеволів?
- Та ні. О, Анатолій Петрович, доброго дня. Телефоную вам ось з такого питання: до нас в кав'ярню завітала ваша працівниця Маша. Хочу уточнити у вас: вони встигла до всіх дедлайнів? Ні, двоє залишилось? Оце так новини.
- Та не може такого бути! Я ж всю ніч сиділа за компом!
- Анатолій Петрович пожартував.
- Ну, а я про що...
- Машо, Анатолій Петрович пожартував...
- Ха-ха-ха!

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...