Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 43

- Привіт, Машо! Що тебе привело до нашої кав'ярні?
- Привіт! Захотілося смачненької кави. Зроби мені лате із шоколадом, будь ласка.
- Зараз буде. А ти встигла до всіх дедлайнів?
- Перепрошую, що?
- Ну, ти на фейсбуці в себе написала, що в тебе висить купа дедлайнів. І я подумав, що якось дивно під час такого робочого навантаження відвідувати кав'ярню.
- Зрештою, мої дедлайни - то моя справа.
- Даруй, не так швидко, бо хоч я тільки варю каву, але мене турбує невідповідність дописам у фейсбуці і поведінкою людини в реалі.
- Не переживай, я вже все зробила.
- Ти впевнена, а якщо я перетелефоную твоєму босу?
- Звідки в тебе номер мого боса?
- Ми з ним друзі в фейсбуці.
- Можеш телефонувати, зрештою, я маю право. Тим більше, йому завжди здається, що я чогось і не доробляю.
- Боюсь, якщо він підтвердить, що не вся робота зроблена, то мені доведеться зателефонувати в Бюро Контролю Працеголіків.
- Бюро Контролю Працеголіків? Що це за хрінь?
- Хіба ти не знаєш? Цю організацію заснували, аби контролювати діяльність працеголіків. А то в фейсбуці багато хто пише, що виконує масу роботи, а в реалі як ти можеш бути завантажений роботою і одночасно писати пости в фейсбуці.
- Повна нісенітниця...
- Зачекай, от коли ти на себе вдягаєш маску працеголіка, то будь ласкава, відпрацьовуй по повній ту шану й довіру від користувачів фейсбука.
- Ти збожеволів?
- Та ні. О, Анатолій Петрович, доброго дня. Телефоную вам ось з такого питання: до нас в кав'ярню завітала ваша працівниця Маша. Хочу уточнити у вас: вони встигла до всіх дедлайнів? Ні, двоє залишилось? Оце так новини.
- Та не може такого бути! Я ж всю ніч сиділа за компом!
- Анатолій Петрович пожартував.
- Ну, а я про що...
- Машо, Анатолій Петрович пожартував...
- Ха-ха-ха!

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

На Великдень до тебе ніхто не приїде. Розділ1

  — Не можна брехати матері! — пролунало в салоні в несподіваній паузі між треками «техно-мінімал» та одночасно при різкому уповільнені оборотів двигуна «Форда Фокуса», коли він намагався пронестись коліщатами над дірявим асфальтом, не витискаючи гальмо в підлогу, аби сіру автівку раптово не занесло на порожній нічній дорозі. Слова одночасно налякали і здивували Павла. Здивування виникло від того, що це їх вимовила Оля, без двох місяців тридцятирічна дизайнерка, яка встигає одночасно працювати в рекламному агентстві, фотостудії і ще викладає основи дизайну в місцевому коледжі. «Дівчинка з трьома роботами» — так кликав її Павло. Дивно, що дизайнерка щось говорить про брехню. Дизайнерка! Павло не вірить дизайнерам, йому здається, що професія цих людей — без розбору упаковувати в гарну обкладинку все підряд, аби тільки око споживачів могло вхопитися за красиву обгортку. Тому й дивно. Особливо тепер, коли вони вже кілька годин в дорозі, а до моря ще їхати і їхати. Мінімум чотири години.

Як використовувати вогнемет

В майстерні назбиралось достатньо пилу, аби присутні дозволили собі ігнорувати сірі відтінки по куткам, на осоннях, на поверхнях шаф, полиць із технічними довідниками, батареях опалення, карнизах і розібраних деталях, які більше не становили жодного інтересу. Настя, коли підводила голову чи просто виходила викурити цигарку, невдоволено морщила чоло, а за мить відволікалась на власну втому і байдужіла до сірого бруду. Нік, він же Микола, який називався Ніком, ставився до пилу більш нігілістично, мовляв, най і далі нашаровується, бо це зрештою майстерня, а не житлове приміщення. Тим більше, Настя настільки засиджувалася за лагодженням і налаштуванням техніки, що почасти палила цигарки просто за робочим столом. Нік за таких випадків дозволяв собі плюватись на підлогу і починав порожні розмови, чого Настя не любила, але терпіла, бо зайвих рук в майстерні більше не було. Поки з-під паяльника вгору здіймались струмки каніфолі, почулось клацання запальнички і Нік здогадався про майбутній супр

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021