Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 43

- Привіт, Машо! Що тебе привело до нашої кав'ярні?
- Привіт! Захотілося смачненької кави. Зроби мені лате із шоколадом, будь ласка.
- Зараз буде. А ти встигла до всіх дедлайнів?
- Перепрошую, що?
- Ну, ти на фейсбуці в себе написала, що в тебе висить купа дедлайнів. І я подумав, що якось дивно під час такого робочого навантаження відвідувати кав'ярню.
- Зрештою, мої дедлайни - то моя справа.
- Даруй, не так швидко, бо хоч я тільки варю каву, але мене турбує невідповідність дописам у фейсбуці і поведінкою людини в реалі.
- Не переживай, я вже все зробила.
- Ти впевнена, а якщо я перетелефоную твоєму босу?
- Звідки в тебе номер мого боса?
- Ми з ним друзі в фейсбуці.
- Можеш телефонувати, зрештою, я маю право. Тим більше, йому завжди здається, що я чогось і не доробляю.
- Боюсь, якщо він підтвердить, що не вся робота зроблена, то мені доведеться зателефонувати в Бюро Контролю Працеголіків.
- Бюро Контролю Працеголіків? Що це за хрінь?
- Хіба ти не знаєш? Цю організацію заснували, аби контролювати діяльність працеголіків. А то в фейсбуці багато хто пише, що виконує масу роботи, а в реалі як ти можеш бути завантажений роботою і одночасно писати пости в фейсбуці.
- Повна нісенітниця...
- Зачекай, от коли ти на себе вдягаєш маску працеголіка, то будь ласкава, відпрацьовуй по повній ту шану й довіру від користувачів фейсбука.
- Ти збожеволів?
- Та ні. О, Анатолій Петрович, доброго дня. Телефоную вам ось з такого питання: до нас в кав'ярню завітала ваша працівниця Маша. Хочу уточнити у вас: вони встигла до всіх дедлайнів? Ні, двоє залишилось? Оце так новини.
- Та не може такого бути! Я ж всю ніч сиділа за компом!
- Анатолій Петрович пожартував.
- Ну, а я про що...
- Машо, Анатолій Петрович пожартував...
- Ха-ха-ха!

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День шостий

  День шостий   Marshall Crenshaw — Whenever You're On My Mind   Сон обірвався настільки раптово, наскільки Максим в нього занурився. Біль затиснув ногу в невидимі лещата, що чоловік підвівся і стиснув зуби, намагаючись розминати долонями стегно вище гіпсу. Як же болить! Хотілося просто гатити кулаком по гіпсу і волати від болю. Кілька хвилин розтирань, зціплених зубів, напруження всього тіла дали незначне полегшення. За вікном все ще панувала темрява, але телефон показував, що ось-ось мало світати. Сну більше не буде і краще починати збиратися. Ще з вечора він одягнув чисту білизну, а брудну виправ і розклав сушитися. Розірвані джинси лежали на підлозі і мали жалюгідний вигляд. Звісно, їх ще можна зшити, але до свого попереднього вигляду вони вже не повернуться. Максим підняв їх з підлоги і поволі натягнув на гіпс і здорову ногу. Розірвана вздовж штанина неохайно теліпалася, тому Максим за допомогою лейкопластиру зв'язав її до купи на гіпсові в кількох місцях. До...