Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 47

- Щось дивне відбувається із цим годинником: він показує час в одному й тому самому місці. Показує доволі вірно, бо відповідає часові на моєму ручному годиннику.
- І в чому проблема?
- Та йду на площу Стуса, а там годинник показує не так точно.
- Ну буває...
- От тобі й залежність часу від простору.
- Не розумію, про що ви?
- Я їжджу повз площа Стуса на трамваї, може то через електромагнітний вплив високовольтної лінії?
- В цьому місті нема, та й знайдеться годинник, який показуватиме час до секунди вірний як і на вашому ручному годиннику.
- Споріднені годинники?
- Як споріднені душі.
- Хм, звучить чудово, але чи не видається вам такий діалог банальним, та й ще й на початку вашої антиутопії?
- Зовсім, ні! Там дуже класна ідея.
- На наших курсах письменницької ми не вхоплюємо ідеї, а даємо можливість підняти самооцінку нашим лекторам. Якщо ви уявили себе письменником, то це через вашу нездатність давати хабарі в суспільстві.
- Хабарі?
- Ну так, це як в місті раптом знайдеться годинник, який показуватиме час до секунди вірний як і на вашому ручному годиннику.
- А як же моя класна ідея для антиутопії?
- Ось вам й ідея.
- Не розумію. Але ж в мене класна ідея!
- Гаразд, і хто у вас в антиутопії антагоніст?
- Український менеджмент.
- Тс-с-с-с, тихо ви... Що це ви таке мовите вголос. Український менеджмент та й показаний в поганому світлі. Ще й де? В колисковій українського менеджменту рошенівського розливу - у Вінниці. Ти ба, який незадоволений знайшовся...
- А в чому справа?
- В чому справа? Це все одно що прикурювати, стоячи по коліна в розлитому бензині... Іншими словами, це дурня. Шукайте іншого антагоніста.
- Українського працедавця?
- Та що ви зациклились на теорії Маркса, вас що тягне на ще один маніфест?
- Стосовно українських працедавців я хотів написати комедію...
- А який сюжет?
- Отже, у світі з'явився найкращий спосіб удобрювати городи, а саме українськими працедавцями....
- О господи! Геть звідси, поки українські менеджери цього не почули!
- А що коли інша ідея: навколосвітня подорож по воді на українських працедавцях?
- Знаєте, український працедавець знаходить українського менеджера і це як знаходиться годинник, який показуватиме час до секунди вірний як і на вашому ручному годиннику. Тобто, час зупиняється і вам краще мовчати, доки вас не викинули в глибоку, вогку, темну, холодну...
- Жмеринку?
- З вашою інтуїцією вам краще писати щось історичне.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...