Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 51

- Добрий вечір!
- Не такий він добрий!
- Добрий вечір!
- Не такий він добрий! Всі-і-і вечори до-о-обрі тільки у вас, у вас, у вас, у вас.
- О, годі вам, це лише скорочення, а не кінець життя-а-а-а!
- Вікторе Йосиповичу!
- Ніяких апеляцій!
- Вікторе Йосиповичу!
- Ніяких апеляцій!
- Вікторе-е-е-е Йосипови-ичу, а що буде з мо-о-оїми дітьми-и-и-и?
- Тепер ти думаєш про ді-і-ітей?
- Так-так-так, про ді-і-ітей.
- Про дітей. А як же пла-а-а-ан продаж? Де півмільйона в міся-а-а-аць?
- Я ж лю-у-у-удина... Хіба ви не знали про...
- Стоп! Стоп! Стоп! Маестро, що це у вас за опера? Окей, косіть під Россіні, але лібрето надто провокативне!
- Ах, он воно як? Провокативне? А як воно не буде провокативним, коли я не раз працював в такого Віктора Йосиповича, коли будинок культури в моєму селі закрили і перетворили на шинок із шансоном біля церкви. П'ятниця субота - шансон, в неділю вранці - літургія, а після обіду знову шансон із зариганими пиками. Ні, ні, культуру в маси, культура про обивателів зі співчуттям до них!
- Маестро, нашим спонсорам це не сподобається.
- Вашим спонсорам? Яким спонсорам із тими копійчаними подачками, аби тицяти свої бездарних дітей у кожну виставу у вигляді масовки, а й то й на провідні ролі. Ні таким спонсорам і їхнім "талантам". Так як вони спонсорують культуру - таке їм й місце в творах мистецтвах. Всі вони - Віктор Йосипович, всі вони зло - українського працедавця!
- Стоп! Стоп! Стоп! Я розумію, що поєднання опери й вистави виглядає цікавим, але можна значно менше цього марксизму. Панове, ХХІ століття надворі, біткоїнами можна розграбувати всю планету, а ви тут хочете зацікавити глядача боротьбою проти працедавців.
- Але ж працедавці до нас не ходять на вистави.
- Воно так, але ж краще більше націоналізму, геройства, буржуазної погорди і всезнайства. Давайте, більше Дракули в дію...
...
- Коханий, це така цікава вистава.
- Так, люба, зовсім не шкода ні часу, ні грошей.
- Все вірно. Особливо, якщо зважати на те, що ні часу, ні грошей в нашому місті насправді не існує.
- Так, коханий, Вінниця вона така...
Мітки:

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....
Дописати коментар
Докладніше

Сергій Рибницький "СВІТЛІ ДНІ ДЛЯ КАТІ". Розділ 1 Calcination руйнування

  — Я бажаю усім вам страшної болісної смерті. — говорив Микола Павлович рівним сповненим стриманої злоби голосом, — Я бажаю вам помирати в муках і з такими боргами, щоб ще й вашим внукам вистачило на решту їхнього жалюгідного життя. Група людей стояли собі на ґрунтовій дорозі, де в кількох місцях ще залишилися плями стародавнього асфальту, що обрамлював глибокі ями. Вибоїни з часом всіяли шлях і слугували випробуванням для поодиноких автівок місцевих мешканців та місцями, де збиралась вода від нечастих дощів. Цього літа посуха затягнулася і дрібні ями дещо затягнулися пилом. Ранкова спека і легкий вітер ганяли куряву поміж людей, які сперечалися на вулиці, по обидві боки якої тягнулися будинки різного віку і різної доглянутості. Люди зібралися навпроти величезної одноповерхової садиби із вартісним оздобленням, високим парканом, а по інший бік тонули в зарослях платанів та шипшини старі покинуті хатки. Садиба осіла нижче рівня вулиці, що високий з металевого профнастилу паркан ви...
Дописати коментар
Докладніше

24 рік текст сімдесят шостий (останній)

  прокинутись і подалі від пітьми усім заправляє головний біль усім заправляють голоси із бункерів вода загартована холодом і ось людина загартована ніччю поцяткована зорями каже що час додому а інший не знає де його дім і куди йти третій спльовує під ноги і каже що нікуди не треба йти тут усе уся любов і ненависть і варто визирнути назовні як тобі допоможуть зі здоров'ям життям чи навіть смертю   там далеко за спинами невідомо що невідомо що там прірва у всьому там вирва від вибуху про який нічого не чув про який скоро нагадають   за відсутність і присутність треба платити чисто листям чи то снігом хтось скаже додому але буде важко усе опадатимуть обличчя тих кому вже не важко хто вже дома а серце все натягнуте дорогою якої давно немає яка все в голові і скроні розриває і землю розриває останні рядки останні сни он світло пекуче прорізається і першим пірнаєш невідомо куди   останні ковтки останні дзвінк...
Дописати коментар
Докладніше