Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 52

- Доброго вечора, дітки! З вами "Вінницька казочка" із Фопчиком, Смартфончиком і Вінницькою Вежунею. Сьогодні ми разом розповідатимемо цікаву казочку про пригоди Михайлика у Вінницькому королівстві.
- Жив-був Михайлик і мав він непоганий депозит у Вінницькому банку.
- Щось той Михайлик одразує викликає підозри...
- Ну, він й викликав підозри, Смартфончику, але насправді то спадок від дідуся, який ходив у довгі плавання і завозив рідкісний імпорт для реалізації.
- Фопчику, але ж то контрабанда. А контрабанда, то як відомо, не сприяє культурному розвитку.
- Вежуньо, бери й сама розповідай!
- Добре, отже жив собі Михайлик і почувався він доволі впевнено через депозит в банку. Але ріст відсотків не міг зрівнятися з інфляцією і з відчаю Михайлик подався в найми до одного дядька, який мав собі багато крамниць в місті. От прийшов він до нього, а виявилось, що той дядько то Віктор Йосипович. Михайлик тільки-но взяв в руки посадову інструкцію, як його посадили за прилавок і змусили глядіти план реалізації, приносити йому на обід і вечерю все нові і нові коробки товарів, а вранці вичищати з-під плану гори упаковки і первинної документації. Михайлик то себе веде гідно і терпить усю темінь душі Віктора Йосиповича, а той все накидає і накидає роботи, платить копійки і зве хлопця злодієм. Михайлик то все обридає і кидається він тікати, але то неможливо, бо втекти від Віктора Йосиповича можна лише, стаючи на золоті монети, які необхідно розкидати додолу, аби не оступитись і не потонути в болоті переобліку. Але того золота взяти, коли Віктор Йосипович виймає все золото із зарплати, інвестицій та оплати медичних страховок і везе то все золото за кордон, десь в Австрію і Болгарію. І тут сердешна дівчинка, яка наймитує у Віктора Йосиповича, підказує Михайлику, що можна втекти звідси і без золота. Треба тільки знайти домашній котиків, але не просто котиків, а бушушуш. І називати їх слід бушушушами, брати на руки як стемніє, давати їм частину свого обіду, галдити і мовити: "Бушушуша, рятуй мою душу, я від Віктора Йосиповича тікати мушу!". І будуть ті бушушуші робитись легшими за повітря, злітати в темне нічне небо і світитись не гірше золота як ті зірки, що відображатимуться вони на чорній землі і по тим відображенням слід ступати, аби не провалитись у болото переобліку. Так Михайлик й вчинив. Вийшов як стемніло покликав бушушушу, дав частинку обіду, погладив і мовив: "Бушушуша, рятуй мою душу, я від Віктора Йосиповича тікати мушу!". І зробився той бушушуша легший за повітря...
...
- Валеро, ходи сюди!
- Так, любий, йду!
- Слухай, яку казочку розповідають!
- Славко, коханий, але то казочка.
- Валеро, але ж в ній закладено певну істину.
- Яку, любове моя?
- Можна втратити роботу або зрозуміти, що на роботі проявився лик Віктора Йосиповича, але слід попри все зберігати в серці любов і не піддаватись нервам через роботу.
- Славко, ти такий романтичний. Ну той що коли ти потрапив під скорочення. Ми ж разом зможемо це подолати.
- А я про що, Валеро. Добре, що ми разом. Ходи до мене, коханий...

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День шостий

  День шостий   Marshall Crenshaw — Whenever You're On My Mind   Сон обірвався настільки раптово, наскільки Максим в нього занурився. Біль затиснув ногу в невидимі лещата, що чоловік підвівся і стиснув зуби, намагаючись розминати долонями стегно вище гіпсу. Як же болить! Хотілося просто гатити кулаком по гіпсу і волати від болю. Кілька хвилин розтирань, зціплених зубів, напруження всього тіла дали незначне полегшення. За вікном все ще панувала темрява, але телефон показував, що ось-ось мало світати. Сну більше не буде і краще починати збиратися. Ще з вечора він одягнув чисту білизну, а брудну виправ і розклав сушитися. Розірвані джинси лежали на підлозі і мали жалюгідний вигляд. Звісно, їх ще можна зшити, але до свого попереднього вигляду вони вже не повернуться. Максим підняв їх з підлоги і поволі натягнув на гіпс і здорову ногу. Розірвана вздовж штанина неохайно теліпалася, тому Максим за допомогою лейкопластиру зв'язав її до купи на гіпсові в кількох місцях. До...