Із вигаданих вінницьких хронік 52

- Доброго вечора, дітки! З вами "Вінницька казочка" із Фопчиком, Смартфончиком і Вінницькою Вежунею. Сьогодні ми разом розповідатимемо цікаву казочку про пригоди Михайлика у Вінницькому королівстві.
- Жив-був Михайлик і мав він непоганий депозит у Вінницькому банку.
- Щось той Михайлик одразує викликає підозри...
- Ну, він й викликав підозри, Смартфончику, але насправді то спадок від дідуся, який ходив у довгі плавання і завозив рідкісний імпорт для реалізації.
- Фопчику, але ж то контрабанда. А контрабанда, то як відомо, не сприяє культурному розвитку.
- Вежуньо, бери й сама розповідай!
- Добре, отже жив собі Михайлик і почувався він доволі впевнено через депозит в банку. Але ріст відсотків не міг зрівнятися з інфляцією і з відчаю Михайлик подався в найми до одного дядька, який мав собі багато крамниць в місті. От прийшов він до нього, а виявилось, що той дядько то Віктор Йосипович. Михайлик тільки-но взяв в руки посадову інструкцію, як його посадили за прилавок і змусили глядіти план реалізації, приносити йому на обід і вечерю все нові і нові коробки товарів, а вранці вичищати з-під плану гори упаковки і первинної документації. Михайлик то себе веде гідно і терпить усю темінь душі Віктора Йосиповича, а той все накидає і накидає роботи, платить копійки і зве хлопця злодієм. Михайлик то все обридає і кидається він тікати, але то неможливо, бо втекти від Віктора Йосиповича можна лише, стаючи на золоті монети, які необхідно розкидати додолу, аби не оступитись і не потонути в болоті переобліку. Але того золота взяти, коли Віктор Йосипович виймає все золото із зарплати, інвестицій та оплати медичних страховок і везе то все золото за кордон, десь в Австрію і Болгарію. І тут сердешна дівчинка, яка наймитує у Віктора Йосиповича, підказує Михайлику, що можна втекти звідси і без золота. Треба тільки знайти домашній котиків, але не просто котиків, а бушушуш. І називати їх слід бушушушами, брати на руки як стемніє, давати їм частину свого обіду, галдити і мовити: "Бушушуша, рятуй мою душу, я від Віктора Йосиповича тікати мушу!". І будуть ті бушушуші робитись легшими за повітря, злітати в темне нічне небо і світитись не гірше золота як ті зірки, що відображатимуться вони на чорній землі і по тим відображенням слід ступати, аби не провалитись у болото переобліку. Так Михайлик й вчинив. Вийшов як стемніло покликав бушушушу, дав частинку обіду, погладив і мовив: "Бушушуша, рятуй мою душу, я від Віктора Йосиповича тікати мушу!". І зробився той бушушуша легший за повітря...
...
- Валеро, ходи сюди!
- Так, любий, йду!
- Слухай, яку казочку розповідають!
- Славко, коханий, але то казочка.
- Валеро, але ж в ній закладено певну істину.
- Яку, любове моя?
- Можна втратити роботу або зрозуміти, що на роботі проявився лик Віктора Йосиповича, але слід попри все зберігати в серці любов і не піддаватись нервам через роботу.
- Славко, ти такий романтичний. Ну той що коли ти потрапив під скорочення. Ми ж разом зможемо це подолати.
- А я про що, Валеро. Добре, що ми разом. Ходи до мене, коханий...