Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 57

- Давай, вмикай "american woman david lynch remix".
- Ви так починаєте робочий день, Вікторе Павловичу?
- Віталику, ми так проживаємо день. О, ось і перший відвідувач. Доброго дня, вітаємо в нашій книгарні "Букіністична територія сліпого Веселого Роджера і п'ятнадцять мерців біля скрині з уціненими коштовностями королевою Вікторією".
- Господи, та я тільки хочу купити собі книгу.
- Я розумію, у кожного з нас свої дивацтва. Але давайте, для початку поговримо про сенс життя, бо навіщо одразу поспішати щось купувати. Ви ж доросла людина і маєте розуміти, що швидке здобуття речей посилює залежність від часу. Віталіку я зробив все що міг, а далі твоя черга. І запам'ятай, будь-яку продану книгу тобі доведеться повертати. Щасти.
- Ем...
- Що "ем"? Дайте мені "Чорного лебедя" Талеба!
- Ви впевненні? Я маю на увазі, от ви сьогодні прокинулись і вирішили завітати в книгарню по певну книгу, але ж прогнози постійно доводиться коригувати коли, наприклад, цієї книги не буде в наявності.
- "Чорного лебедя" немає?
- Та ні, є.
- Так давайте її сюди. Стривайте, я сам її візьму... Ось... е... Що це ви робите?
- Даруйте, роблю замовлення від користувача онлайн по фейсбуку.
- Спочатку розрахуйте мене, а потім собі там набирайте...
- Не можу, необхідно набрати замовлення.
- Годі з мене знущатися!
- Та я не знущаюся, просто людина скинула повідомлення і теж чекає.
- Так я ось у вас стою вживу тут перед носом. Я не людина, не ваш клієнт?!
- Даруйте, я не можу нехтувати віртуальними користувачами через фізично присутніх відвідувачів.
- Ну і довго ви набиратимите це замовлення?
- Та ні, там всього 120 книг.
- 120?!
- Та не переживайте так - за півдня я їх назбираю. Це ж "Чорний лебідь".
- Чорний лебідь?
- Непередбачуванність.
- Слухайте, що це у вас за відношення до клієнтів. От в інших книгарнях людей поважають, продають те, що їм потрібно.
- В інших книгарнях? Це в яких? Давайте назви та їхні адреси. І ми потурбуємося, аби вони так більше не поводилися.
- Давайте книгу скарг!
- Вікторе Павловичу, книгу скарг!
- Що вже? Хороша робота, Віталику. Так, тримайте 2018-й рік, 16-й том.
- Та що тут відбувається? І хто ці люди, що тут стоять в довгих плащах і щось під ними роблять руками?!
- О, не хвилюйтесь так. Це колишні менеджери з продажів і наразі вони проходять інтенсивну реабілітацію.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...