Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 57

- Давай, вмикай "american woman david lynch remix".
- Ви так починаєте робочий день, Вікторе Павловичу?
- Віталику, ми так проживаємо день. О, ось і перший відвідувач. Доброго дня, вітаємо в нашій книгарні "Букіністична територія сліпого Веселого Роджера і п'ятнадцять мерців біля скрині з уціненими коштовностями королевою Вікторією".
- Господи, та я тільки хочу купити собі книгу.
- Я розумію, у кожного з нас свої дивацтва. Але давайте, для початку поговримо про сенс життя, бо навіщо одразу поспішати щось купувати. Ви ж доросла людина і маєте розуміти, що швидке здобуття речей посилює залежність від часу. Віталіку я зробив все що міг, а далі твоя черга. І запам'ятай, будь-яку продану книгу тобі доведеться повертати. Щасти.
- Ем...
- Що "ем"? Дайте мені "Чорного лебедя" Талеба!
- Ви впевненні? Я маю на увазі, от ви сьогодні прокинулись і вирішили завітати в книгарню по певну книгу, але ж прогнози постійно доводиться коригувати коли, наприклад, цієї книги не буде в наявності.
- "Чорного лебедя" немає?
- Та ні, є.
- Так давайте її сюди. Стривайте, я сам її візьму... Ось... е... Що це ви робите?
- Даруйте, роблю замовлення від користувача онлайн по фейсбуку.
- Спочатку розрахуйте мене, а потім собі там набирайте...
- Не можу, необхідно набрати замовлення.
- Годі з мене знущатися!
- Та я не знущаюся, просто людина скинула повідомлення і теж чекає.
- Так я ось у вас стою вживу тут перед носом. Я не людина, не ваш клієнт?!
- Даруйте, я не можу нехтувати віртуальними користувачами через фізично присутніх відвідувачів.
- Ну і довго ви набиратимите це замовлення?
- Та ні, там всього 120 книг.
- 120?!
- Та не переживайте так - за півдня я їх назбираю. Це ж "Чорний лебідь".
- Чорний лебідь?
- Непередбачуванність.
- Слухайте, що це у вас за відношення до клієнтів. От в інших книгарнях людей поважають, продають те, що їм потрібно.
- В інших книгарнях? Це в яких? Давайте назви та їхні адреси. І ми потурбуємося, аби вони так більше не поводилися.
- Давайте книгу скарг!
- Вікторе Павловичу, книгу скарг!
- Що вже? Хороша робота, Віталику. Так, тримайте 2018-й рік, 16-й том.
- Та що тут відбувається? І хто ці люди, що тут стоять в довгих плащах і щось під ними роблять руками?!
- О, не хвилюйтесь так. Це колишні менеджери з продажів і наразі вони проходять інтенсивну реабілітацію.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

Сергій Рибницький "СВІТЛІ ДНІ ДЛЯ КАТІ". Розділ 1 Calcination руйнування

  — Я бажаю усім вам страшної болісної смерті. — говорив Микола Павлович рівним сповненим стриманої злоби голосом, — Я бажаю вам помирати в муках і з такими боргами, щоб ще й вашим внукам вистачило на решту їхнього жалюгідного життя. Група людей стояли собі на ґрунтовій дорозі, де в кількох місцях ще залишилися плями стародавнього асфальту, що обрамлював глибокі ями. Вибоїни з часом всіяли шлях і слугували випробуванням для поодиноких автівок місцевих мешканців та місцями, де збиралась вода від нечастих дощів. Цього літа посуха затягнулася і дрібні ями дещо затягнулися пилом. Ранкова спека і легкий вітер ганяли куряву поміж людей, які сперечалися на вулиці, по обидві боки якої тягнулися будинки різного віку і різної доглянутості. Люди зібралися навпроти величезної одноповерхової садиби із вартісним оздобленням, високим парканом, а по інший бік тонули в зарослях платанів та шипшини старі покинуті хатки. Садиба осіла нижче рівня вулиці, що високий з металевого профнастилу паркан ви...

24 рік текст сімдесят шостий (останній)

  прокинутись і подалі від пітьми усім заправляє головний біль усім заправляють голоси із бункерів вода загартована холодом і ось людина загартована ніччю поцяткована зорями каже що час додому а інший не знає де його дім і куди йти третій спльовує під ноги і каже що нікуди не треба йти тут усе уся любов і ненависть і варто визирнути назовні як тобі допоможуть зі здоров'ям життям чи навіть смертю   там далеко за спинами невідомо що невідомо що там прірва у всьому там вирва від вибуху про який нічого не чув про який скоро нагадають   за відсутність і присутність треба платити чисто листям чи то снігом хтось скаже додому але буде важко усе опадатимуть обличчя тих кому вже не важко хто вже дома а серце все натягнуте дорогою якої давно немає яка все в голові і скроні розриває і землю розриває останні рядки останні сни он світло пекуче прорізається і першим пірнаєш невідомо куди   останні ковтки останні дзвінк...