Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 57

- Давай, вмикай "american woman david lynch remix".
- Ви так починаєте робочий день, Вікторе Павловичу?
- Віталику, ми так проживаємо день. О, ось і перший відвідувач. Доброго дня, вітаємо в нашій книгарні "Букіністична територія сліпого Веселого Роджера і п'ятнадцять мерців біля скрині з уціненими коштовностями королевою Вікторією".
- Господи, та я тільки хочу купити собі книгу.
- Я розумію, у кожного з нас свої дивацтва. Але давайте, для початку поговримо про сенс життя, бо навіщо одразу поспішати щось купувати. Ви ж доросла людина і маєте розуміти, що швидке здобуття речей посилює залежність від часу. Віталіку я зробив все що міг, а далі твоя черга. І запам'ятай, будь-яку продану книгу тобі доведеться повертати. Щасти.
- Ем...
- Що "ем"? Дайте мені "Чорного лебедя" Талеба!
- Ви впевненні? Я маю на увазі, от ви сьогодні прокинулись і вирішили завітати в книгарню по певну книгу, але ж прогнози постійно доводиться коригувати коли, наприклад, цієї книги не буде в наявності.
- "Чорного лебедя" немає?
- Та ні, є.
- Так давайте її сюди. Стривайте, я сам її візьму... Ось... е... Що це ви робите?
- Даруйте, роблю замовлення від користувача онлайн по фейсбуку.
- Спочатку розрахуйте мене, а потім собі там набирайте...
- Не можу, необхідно набрати замовлення.
- Годі з мене знущатися!
- Та я не знущаюся, просто людина скинула повідомлення і теж чекає.
- Так я ось у вас стою вживу тут перед носом. Я не людина, не ваш клієнт?!
- Даруйте, я не можу нехтувати віртуальними користувачами через фізично присутніх відвідувачів.
- Ну і довго ви набиратимите це замовлення?
- Та ні, там всього 120 книг.
- 120?!
- Та не переживайте так - за півдня я їх назбираю. Це ж "Чорний лебідь".
- Чорний лебідь?
- Непередбачуванність.
- Слухайте, що це у вас за відношення до клієнтів. От в інших книгарнях людей поважають, продають те, що їм потрібно.
- В інших книгарнях? Це в яких? Давайте назви та їхні адреси. І ми потурбуємося, аби вони так більше не поводилися.
- Давайте книгу скарг!
- Вікторе Павловичу, книгу скарг!
- Що вже? Хороша робота, Віталику. Так, тримайте 2018-й рік, 16-й том.
- Та що тут відбувається? І хто ці люди, що тут стоять в довгих плащах і щось під ними роблять руками?!
- О, не хвилюйтесь так. Це колишні менеджери з продажів і наразі вони проходять інтенсивну реабілітацію.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

На Великдень до тебе ніхто не приїде. Розділ1

  — Не можна брехати матері! — пролунало в салоні в несподіваній паузі між треками «техно-мінімал» та одночасно при різкому уповільнені оборотів двигуна «Форда Фокуса», коли він намагався пронестись коліщатами над дірявим асфальтом, не витискаючи гальмо в підлогу, аби сіру автівку раптово не занесло на порожній нічній дорозі. Слова одночасно налякали і здивували Павла. Здивування виникло від того, що це їх вимовила Оля, без двох місяців тридцятирічна дизайнерка, яка встигає одночасно працювати в рекламному агентстві, фотостудії і ще викладає основи дизайну в місцевому коледжі. «Дівчинка з трьома роботами» — так кликав її Павло. Дивно, що дизайнерка щось говорить про брехню. Дизайнерка! Павло не вірить дизайнерам, йому здається, що професія цих людей — без розбору упаковувати в гарну обкладинку все підряд, аби тільки око споживачів могло вхопитися за красиву обгортку. Тому й дивно. Особливо тепер, коли вони вже кілька годин в дорозі, а до моря ще їхати і їхати. Мінімум чотири години.

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

Як використовувати вогнемет

В майстерні назбиралось достатньо пилу, аби присутні дозволили собі ігнорувати сірі відтінки по куткам, на осоннях, на поверхнях шаф, полиць із технічними довідниками, батареях опалення, карнизах і розібраних деталях, які більше не становили жодного інтересу. Настя, коли підводила голову чи просто виходила викурити цигарку, невдоволено морщила чоло, а за мить відволікалась на власну втому і байдужіла до сірого бруду. Нік, він же Микола, який називався Ніком, ставився до пилу більш нігілістично, мовляв, най і далі нашаровується, бо це зрештою майстерня, а не житлове приміщення. Тим більше, Настя настільки засиджувалася за лагодженням і налаштуванням техніки, що почасти палила цигарки просто за робочим столом. Нік за таких випадків дозволяв собі плюватись на підлогу і починав порожні розмови, чого Настя не любила, але терпіла, бо зайвих рук в майстерні більше не було. Поки з-під паяльника вгору здіймались струмки каніфолі, почулось клацання запальнички і Нік здогадався про майбутній супр