Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 61

- Добрий день. Проходьте, сідайте і розповідайте, скаржтися, розплітайте язика, не стримуйте свій словесний потік, світіть літерами мені в очі, обкладіть мене реченнями як сусідський собака мій газон, переберіть український синтаксис як комунальники труби із гарячою водою після закінчення опалювального сезону.
- Ну, лікарю, гадаю я застудився...
- Гадаєте? Гадають в народній медицині. От розкладають карти таро і згадують слова Алістера Кроулі: "Кохайтесь чорноброві, та без еакуляції".
- Що?
- Та нічого. Ви вже встигли полежати на холодній землі, чи не так?
- Так, було діло.
- Встигли розкинути своє біле ніжне тіло на чорній землі із тонким шаром трави, розтягнутися яєчнею на пательні, де руки, ноги - це білок, а жовток - то ваша нерозважлива голівонька, встигли прислухатись до копашіння комашок в земній твердині і зробити подих, повний весняного лісу із дубами, кленами, каштанами, буками, грабами, що не втримались і дозвовлили охолодити плоть від пекучого сонця Аполлона чорною Геєю і розчинити в потоках Бахуса. Так?
- Так, але застуда то нічого, а от після того, як мені трохи почало крутити спину, то мені почало здаватись, що мене переслідують. Виходжу я з роботи...
- Від Віктора Йосиповича?
- Так, від Віктора Йосиповича. Йду собі на трамвай і бачу, що по дорожі вже біжать люди в формі, з автоматами в повному спорядженні. Я на трамвай і бігом на автовокзал, а ті сідають на наступний. Ну я свій квиток оплатив, а той трамвай не рухається, бо наші спецназовці забули посвідчення, а оплачувати треба. То той травмай не рушає, доки ті не куплять квиточки.
- А як же КОРД?
- Вони сіли на маршрутку на Київській, вийшли, бо забули посвідчення для пільгового проїзду, знову сіли, пішли до дверей, а їм на зустріч чувак з гітарою, грає Цоя і просить на на черговий стартап, вони його віштовхнули, далі чувак з гармошкою грає "Другу Ріку", теж відштовхнули, десятий рік вагітна мати - то кордовці відморозились, що не можуть бути милосердними під час викорнання службових обов'язків, все рушила маршрутка, але Київський міст знову закритий.
- Та в нас що не київське, то все закрите...
- Я собі сів на автовокзалі в автобус і погнав в село.
- І що навіть ДПС, авіація, дрони не перехопили?
- Водій автобуса, Володя, от такий класний мужик, кричав коли вчасно пригинатися, то не піймали.
- Виходить, ви таки написали заяву на відпустку?
- О, так! Вчора ходив містом - стільки цікавих заходів...
- От сука... Ніяких прогулянок, суворий режим в ліжку із антибіотиками, з якими нічого не можна споживати, крім вівсянки і води з-під крану. Вживати два рази в день до кінця відпустки, плюс два тижні для профілактики!
- Але ж лікарю...
- Ніяких заперечень, хто працює у вихідні?! Я! Тому я буду виконувати свою роботу професійно і безжалісно! Ось рецепт! Наступний!

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...