Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 61

- Добрий день. Проходьте, сідайте і розповідайте, скаржтися, розплітайте язика, не стримуйте свій словесний потік, світіть літерами мені в очі, обкладіть мене реченнями як сусідський собака мій газон, переберіть український синтаксис як комунальники труби із гарячою водою після закінчення опалювального сезону.
- Ну, лікарю, гадаю я застудився...
- Гадаєте? Гадають в народній медицині. От розкладають карти таро і згадують слова Алістера Кроулі: "Кохайтесь чорноброві, та без еакуляції".
- Що?
- Та нічого. Ви вже встигли полежати на холодній землі, чи не так?
- Так, було діло.
- Встигли розкинути своє біле ніжне тіло на чорній землі із тонким шаром трави, розтягнутися яєчнею на пательні, де руки, ноги - це білок, а жовток - то ваша нерозважлива голівонька, встигли прислухатись до копашіння комашок в земній твердині і зробити подих, повний весняного лісу із дубами, кленами, каштанами, буками, грабами, що не втримались і дозвовлили охолодити плоть від пекучого сонця Аполлона чорною Геєю і розчинити в потоках Бахуса. Так?
- Так, але застуда то нічого, а от після того, як мені трохи почало крутити спину, то мені почало здаватись, що мене переслідують. Виходжу я з роботи...
- Від Віктора Йосиповича?
- Так, від Віктора Йосиповича. Йду собі на трамвай і бачу, що по дорожі вже біжать люди в формі, з автоматами в повному спорядженні. Я на трамвай і бігом на автовокзал, а ті сідають на наступний. Ну я свій квиток оплатив, а той трамвай не рухається, бо наші спецназовці забули посвідчення, а оплачувати треба. То той травмай не рушає, доки ті не куплять квиточки.
- А як же КОРД?
- Вони сіли на маршрутку на Київській, вийшли, бо забули посвідчення для пільгового проїзду, знову сіли, пішли до дверей, а їм на зустріч чувак з гітарою, грає Цоя і просить на на черговий стартап, вони його віштовхнули, далі чувак з гармошкою грає "Другу Ріку", теж відштовхнули, десятий рік вагітна мати - то кордовці відморозились, що не можуть бути милосердними під час викорнання службових обов'язків, все рушила маршрутка, але Київський міст знову закритий.
- Та в нас що не київське, то все закрите...
- Я собі сів на автовокзалі в автобус і погнав в село.
- І що навіть ДПС, авіація, дрони не перехопили?
- Водій автобуса, Володя, от такий класний мужик, кричав коли вчасно пригинатися, то не піймали.
- Виходить, ви таки написали заяву на відпустку?
- О, так! Вчора ходив містом - стільки цікавих заходів...
- От сука... Ніяких прогулянок, суворий режим в ліжку із антибіотиками, з якими нічого не можна споживати, крім вівсянки і води з-під крану. Вживати два рази в день до кінця відпустки, плюс два тижні для профілактики!
- Але ж лікарю...
- Ніяких заперечень, хто працює у вихідні?! Я! Тому я буду виконувати свою роботу професійно і безжалісно! Ось рецепт! Наступний!

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

Сергій Рибницький "СВІТЛІ ДНІ ДЛЯ КАТІ". Розділ 1 Calcination руйнування

  — Я бажаю усім вам страшної болісної смерті. — говорив Микола Павлович рівним сповненим стриманої злоби голосом, — Я бажаю вам помирати в муках і з такими боргами, щоб ще й вашим внукам вистачило на решту їхнього жалюгідного життя. Група людей стояли собі на ґрунтовій дорозі, де в кількох місцях ще залишилися плями стародавнього асфальту, що обрамлював глибокі ями. Вибоїни з часом всіяли шлях і слугували випробуванням для поодиноких автівок місцевих мешканців та місцями, де збиралась вода від нечастих дощів. Цього літа посуха затягнулася і дрібні ями дещо затягнулися пилом. Ранкова спека і легкий вітер ганяли куряву поміж людей, які сперечалися на вулиці, по обидві боки якої тягнулися будинки різного віку і різної доглянутості. Люди зібралися навпроти величезної одноповерхової садиби із вартісним оздобленням, високим парканом, а по інший бік тонули в зарослях платанів та шипшини старі покинуті хатки. Садиба осіла нижче рівня вулиці, що високий з металевого профнастилу паркан ви...

24 рік текст сімдесят шостий (останній)

  прокинутись і подалі від пітьми усім заправляє головний біль усім заправляють голоси із бункерів вода загартована холодом і ось людина загартована ніччю поцяткована зорями каже що час додому а інший не знає де його дім і куди йти третій спльовує під ноги і каже що нікуди не треба йти тут усе уся любов і ненависть і варто визирнути назовні як тобі допоможуть зі здоров'ям життям чи навіть смертю   там далеко за спинами невідомо що невідомо що там прірва у всьому там вирва від вибуху про який нічого не чув про який скоро нагадають   за відсутність і присутність треба платити чисто листям чи то снігом хтось скаже додому але буде важко усе опадатимуть обличчя тих кому вже не важко хто вже дома а серце все натягнуте дорогою якої давно немає яка все в голові і скроні розриває і землю розриває останні рядки останні сни он світло пекуче прорізається і першим пірнаєш невідомо куди   останні ковтки останні дзвінк...