Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 61

- Добрий день. Проходьте, сідайте і розповідайте, скаржтися, розплітайте язика, не стримуйте свій словесний потік, світіть літерами мені в очі, обкладіть мене реченнями як сусідський собака мій газон, переберіть український синтаксис як комунальники труби із гарячою водою після закінчення опалювального сезону.
- Ну, лікарю, гадаю я застудився...
- Гадаєте? Гадають в народній медицині. От розкладають карти таро і згадують слова Алістера Кроулі: "Кохайтесь чорноброві, та без еакуляції".
- Що?
- Та нічого. Ви вже встигли полежати на холодній землі, чи не так?
- Так, було діло.
- Встигли розкинути своє біле ніжне тіло на чорній землі із тонким шаром трави, розтягнутися яєчнею на пательні, де руки, ноги - це білок, а жовток - то ваша нерозважлива голівонька, встигли прислухатись до копашіння комашок в земній твердині і зробити подих, повний весняного лісу із дубами, кленами, каштанами, буками, грабами, що не втримались і дозвовлили охолодити плоть від пекучого сонця Аполлона чорною Геєю і розчинити в потоках Бахуса. Так?
- Так, але застуда то нічого, а от після того, як мені трохи почало крутити спину, то мені почало здаватись, що мене переслідують. Виходжу я з роботи...
- Від Віктора Йосиповича?
- Так, від Віктора Йосиповича. Йду собі на трамвай і бачу, що по дорожі вже біжать люди в формі, з автоматами в повному спорядженні. Я на трамвай і бігом на автовокзал, а ті сідають на наступний. Ну я свій квиток оплатив, а той трамвай не рухається, бо наші спецназовці забули посвідчення, а оплачувати треба. То той травмай не рушає, доки ті не куплять квиточки.
- А як же КОРД?
- Вони сіли на маршрутку на Київській, вийшли, бо забули посвідчення для пільгового проїзду, знову сіли, пішли до дверей, а їм на зустріч чувак з гітарою, грає Цоя і просить на на черговий стартап, вони його віштовхнули, далі чувак з гармошкою грає "Другу Ріку", теж відштовхнули, десятий рік вагітна мати - то кордовці відморозились, що не можуть бути милосердними під час викорнання службових обов'язків, все рушила маршрутка, але Київський міст знову закритий.
- Та в нас що не київське, то все закрите...
- Я собі сів на автовокзалі в автобус і погнав в село.
- І що навіть ДПС, авіація, дрони не перехопили?
- Водій автобуса, Володя, от такий класний мужик, кричав коли вчасно пригинатися, то не піймали.
- Виходить, ви таки написали заяву на відпустку?
- О, так! Вчора ходив містом - стільки цікавих заходів...
- От сука... Ніяких прогулянок, суворий режим в ліжку із антибіотиками, з якими нічого не можна споживати, крім вівсянки і води з-під крану. Вживати два рази в день до кінця відпустки, плюс два тижні для профілактики!
- Але ж лікарю...
- Ніяких заперечень, хто працює у вихідні?! Я! Тому я буду виконувати свою роботу професійно і безжалісно! Ось рецепт! Наступний!

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

На Великдень до тебе ніхто не приїде. Розділ1

  — Не можна брехати матері! — пролунало в салоні в несподіваній паузі між треками «техно-мінімал» та одночасно при різкому уповільнені оборотів двигуна «Форда Фокуса», коли він намагався пронестись коліщатами над дірявим асфальтом, не витискаючи гальмо в підлогу, аби сіру автівку раптово не занесло на порожній нічній дорозі. Слова одночасно налякали і здивували Павла. Здивування виникло від того, що це їх вимовила Оля, без двох місяців тридцятирічна дизайнерка, яка встигає одночасно працювати в рекламному агентстві, фотостудії і ще викладає основи дизайну в місцевому коледжі. «Дівчинка з трьома роботами» — так кликав її Павло. Дивно, що дизайнерка щось говорить про брехню. Дизайнерка! Павло не вірить дизайнерам, йому здається, що професія цих людей — без розбору упаковувати в гарну обкладинку все підряд, аби тільки око споживачів могло вхопитися за красиву обгортку. Тому й дивно. Особливо тепер, коли вони вже кілька годин в дорозі, а до моря ще їхати і їхати. Мінімум чотири години.

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

Як використовувати вогнемет

В майстерні назбиралось достатньо пилу, аби присутні дозволили собі ігнорувати сірі відтінки по куткам, на осоннях, на поверхнях шаф, полиць із технічними довідниками, батареях опалення, карнизах і розібраних деталях, які більше не становили жодного інтересу. Настя, коли підводила голову чи просто виходила викурити цигарку, невдоволено морщила чоло, а за мить відволікалась на власну втому і байдужіла до сірого бруду. Нік, він же Микола, який називався Ніком, ставився до пилу більш нігілістично, мовляв, най і далі нашаровується, бо це зрештою майстерня, а не житлове приміщення. Тим більше, Настя настільки засиджувалася за лагодженням і налаштуванням техніки, що почасти палила цигарки просто за робочим столом. Нік за таких випадків дозволяв собі плюватись на підлогу і починав порожні розмови, чого Настя не любила, але терпіла, бо зайвих рук в майстерні більше не було. Поки з-під паяльника вгору здіймались струмки каніфолі, почулось клацання запальнички і Нік здогадався про майбутній супр