скільки доріг скільки держав
потрібно людині пройти аби кроками
розповідати власну історію
трохи втоми і розливи снів
достатньо щоб сумління розпалось
на ув’язнену в музеї красу
максимум музики і мінімум листя
тиша немов ностальгія росте вгору
аби хтось іще побачив її
як тобі живеться у великому місті
як я можу думати
про відлуння
мідні тарелі осені все б’ють і б’ють
пам’ятати дім і писати радість
доки старість мобі діком не зникне
і сторінка не уподібниться даху
зневажений космос і безмежна паркова
це все клята звичка дивитися вгору
коли свободу збалансовує мікрофон
скільки м’яса і скільки законів
потрібно аби охриплі гармати
нарешті підкреслили стиль хробака
Коментарі
Дописати коментар