ми перетнули хребет вінницького сну
і те місто було відтяте лезом горизонту
десь в душі квартали лишили відбиток
подібний до фасаду театру Садовського
але нині й він гоїться виставами життя
і клубочиться змією якій затисло хвіст
ми прокидаємося і венами суне армія
на місто залишене нами напризволяще
сталеві шоломи течуть берегами Бугу
списи наїжились на мирний багранець
і поверхи них воєвода у жовтому плащі
гримить слова Inter arma silent Musae
кіннота тягнеться між сакур і каштанів
вінницьке повітря прогрілось до смоли
що тепер за хребтом червона заграва
від плавлення срібла бібліотек і музеїв
сховала у тінь стежки якими вертають
наші самотні і змучені привиди любові
ми рушаємо далі від метафор і алегорій
за спинами сурмлять пограбовані сенси
вінницької ночі і герб міста метеликом
губиться як сабаровим так і піщанкою
який збайдужілий вітер сполохав його
ми не знаємо і поки що все наближаємо
безсоння
Коментарі
Дописати коментар