Перейти до основного вмісту

Короткі піщанські хроніки 2


- Пане водій маршрутки, ви пропонуєте мені стояти до самої Піщанки? Все ж таки три години дороги, а сидячі місця не звільняться раніше Крижополя.
- Що поробиш, життя вимагає насиченої чуттєвості.
- О ні, ніякої розмазаної філософії! Давайте відкриту конфронтацію, давайте загострення суперечки! Чуттєва насиченість, кажете?
- У нас заборонено відволікати водія коли він керує автобусом. Якщо бажаєте поговорити, то біля аварійного вікна висить телефон для дзвінка на гарячу лінію "Підтримки стоячих пасажирів у міжміських маршрутах".
- А ну...
- Ой, не тягніться так... Ви створюєте незручності...
- Це громадський транспорт - тут завжди незручно. Алло? Алло!
- Доброго дня! Служба підтримки стоячих пасажирів у міжміських маршрутах. Моє ім'я Джим. Джим Моррісон. Яким маршрутом ви їдете?
- Це ваше справжнє ім'я?
- Послухайте, з вашої сумки щось крапає...
- Звісно, ні. В мене надто мала зарплатня для того, аби називати справжнє ім'я.
- З вашої сумки щось крапає! Якесь морозиво...
- Не може бути, там лише пиво.
- Це ви до мене?
- Ні, тут просто сидячі пасажири починають качати свої права.
- Приберіть від мене свою сумку! Поставте її на підлогу!
- Та ставлю! Ставлю!
- Це ви до мене?
- Та ні! Що це у вас за підтримка стоячих пасажирів? Мало того що мені доводиться розмовляти з кількома людьми одночасно, так ще й ви словесно реагуєте на фрази.
- Скажіть, в якому маршруті ви наразі стоїте?
- Вінниця-Піщанка.
- Ви їдете у Вінницю?
- В Піщанку.
- О ні, я сподіваюсь у вас немає специфічного питання...
- Мене цікавить один момент. Чому в одних працедавців на робочому місці перед працівниками висять плакати усміхнених людей в ділових костюмах?
- Не знаю, у мене в контакт-центрі не висить.
- Хрінова у вас підтримка стоячих пасажирів. Доведеться звернутися до ваших конкурентів.
- Послухайте, все одно з вашої сумки щось крапає.
- Вона ж на підлозі.
- Я це відчуваю, я це уявляю. Знаєте, чуттєва насиченість життя...
- Я ж казав! А тепер всі сидячі пригнулись - попереду стоять дорожні копи!
- То що ви скажете за плакати?
- На це питання немає відповіді.
- Голосніше, бо у сидячому положенні я погано чую!
- Як так?
- Ну от ви їдете у Піщанку. Це те саме питання, на яке немає відповіді.
- Тобто, ми не чіпатимемо тему контролю мас?
- Можна підводитись!
- Чорт, я все одно відчуваю як крапає морозиво з вашої сумки.
- Там пиво і воно з холодильника. Це конденсат.
- О, точно! Плакати - це конденсат.
- Годі, скетч затягнувся - читачі не зрозуміють метафоричного порівняння сучасних ділових відносин.
- Я старався...
- Всі пригнулись!!! Попереду ще один пост копів!!!
- Мені й досі неприємно відчувати, що з вашої сумки щось крапає...

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...