Перейти до основного вмісту

Короткі піщанські хроніки 2


- Пане водій маршрутки, ви пропонуєте мені стояти до самої Піщанки? Все ж таки три години дороги, а сидячі місця не звільняться раніше Крижополя.
- Що поробиш, життя вимагає насиченої чуттєвості.
- О ні, ніякої розмазаної філософії! Давайте відкриту конфронтацію, давайте загострення суперечки! Чуттєва насиченість, кажете?
- У нас заборонено відволікати водія коли він керує автобусом. Якщо бажаєте поговорити, то біля аварійного вікна висить телефон для дзвінка на гарячу лінію "Підтримки стоячих пасажирів у міжміських маршрутах".
- А ну...
- Ой, не тягніться так... Ви створюєте незручності...
- Це громадський транспорт - тут завжди незручно. Алло? Алло!
- Доброго дня! Служба підтримки стоячих пасажирів у міжміських маршрутах. Моє ім'я Джим. Джим Моррісон. Яким маршрутом ви їдете?
- Це ваше справжнє ім'я?
- Послухайте, з вашої сумки щось крапає...
- Звісно, ні. В мене надто мала зарплатня для того, аби називати справжнє ім'я.
- З вашої сумки щось крапає! Якесь морозиво...
- Не може бути, там лише пиво.
- Це ви до мене?
- Ні, тут просто сидячі пасажири починають качати свої права.
- Приберіть від мене свою сумку! Поставте її на підлогу!
- Та ставлю! Ставлю!
- Це ви до мене?
- Та ні! Що це у вас за підтримка стоячих пасажирів? Мало того що мені доводиться розмовляти з кількома людьми одночасно, так ще й ви словесно реагуєте на фрази.
- Скажіть, в якому маршруті ви наразі стоїте?
- Вінниця-Піщанка.
- Ви їдете у Вінницю?
- В Піщанку.
- О ні, я сподіваюсь у вас немає специфічного питання...
- Мене цікавить один момент. Чому в одних працедавців на робочому місці перед працівниками висять плакати усміхнених людей в ділових костюмах?
- Не знаю, у мене в контакт-центрі не висить.
- Хрінова у вас підтримка стоячих пасажирів. Доведеться звернутися до ваших конкурентів.
- Послухайте, все одно з вашої сумки щось крапає.
- Вона ж на підлозі.
- Я це відчуваю, я це уявляю. Знаєте, чуттєва насиченість життя...
- Я ж казав! А тепер всі сидячі пригнулись - попереду стоять дорожні копи!
- То що ви скажете за плакати?
- На це питання немає відповіді.
- Голосніше, бо у сидячому положенні я погано чую!
- Як так?
- Ну от ви їдете у Піщанку. Це те саме питання, на яке немає відповіді.
- Тобто, ми не чіпатимемо тему контролю мас?
- Можна підводитись!
- Чорт, я все одно відчуваю як крапає морозиво з вашої сумки.
- Там пиво і воно з холодильника. Це конденсат.
- О, точно! Плакати - це конденсат.
- Годі, скетч затягнувся - читачі не зрозуміють метафоричного порівняння сучасних ділових відносин.
- Я старався...
- Всі пригнулись!!! Попереду ще один пост копів!!!
- Мені й досі неприємно відчувати, що з вашої сумки щось крапає...

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

Сергій Рибницький "СВІТЛІ ДНІ ДЛЯ КАТІ". Розділ 1 Calcination руйнування

  — Я бажаю усім вам страшної болісної смерті. — говорив Микола Павлович рівним сповненим стриманої злоби голосом, — Я бажаю вам помирати в муках і з такими боргами, щоб ще й вашим внукам вистачило на решту їхнього жалюгідного життя. Група людей стояли собі на ґрунтовій дорозі, де в кількох місцях ще залишилися плями стародавнього асфальту, що обрамлював глибокі ями. Вибоїни з часом всіяли шлях і слугували випробуванням для поодиноких автівок місцевих мешканців та місцями, де збиралась вода від нечастих дощів. Цього літа посуха затягнулася і дрібні ями дещо затягнулися пилом. Ранкова спека і легкий вітер ганяли куряву поміж людей, які сперечалися на вулиці, по обидві боки якої тягнулися будинки різного віку і різної доглянутості. Люди зібралися навпроти величезної одноповерхової садиби із вартісним оздобленням, високим парканом, а по інший бік тонули в зарослях платанів та шипшини старі покинуті хатки. Садиба осіла нижче рівня вулиці, що високий з металевого профнастилу паркан ви...

24 рік текст сімдесят шостий (останній)

  прокинутись і подалі від пітьми усім заправляє головний біль усім заправляють голоси із бункерів вода загартована холодом і ось людина загартована ніччю поцяткована зорями каже що час додому а інший не знає де його дім і куди йти третій спльовує під ноги і каже що нікуди не треба йти тут усе уся любов і ненависть і варто визирнути назовні як тобі допоможуть зі здоров'ям життям чи навіть смертю   там далеко за спинами невідомо що невідомо що там прірва у всьому там вирва від вибуху про який нічого не чув про який скоро нагадають   за відсутність і присутність треба платити чисто листям чи то снігом хтось скаже додому але буде важко усе опадатимуть обличчя тих кому вже не важко хто вже дома а серце все натягнуте дорогою якої давно немає яка все в голові і скроні розриває і землю розриває останні рядки останні сни он світло пекуче прорізається і першим пірнаєш невідомо куди   останні ковтки останні дзвінк...