Перейти до основного вмісту

Короткі піщанські хроніки 2


- Пане водій маршрутки, ви пропонуєте мені стояти до самої Піщанки? Все ж таки три години дороги, а сидячі місця не звільняться раніше Крижополя.
- Що поробиш, життя вимагає насиченої чуттєвості.
- О ні, ніякої розмазаної філософії! Давайте відкриту конфронтацію, давайте загострення суперечки! Чуттєва насиченість, кажете?
- У нас заборонено відволікати водія коли він керує автобусом. Якщо бажаєте поговорити, то біля аварійного вікна висить телефон для дзвінка на гарячу лінію "Підтримки стоячих пасажирів у міжміських маршрутах".
- А ну...
- Ой, не тягніться так... Ви створюєте незручності...
- Це громадський транспорт - тут завжди незручно. Алло? Алло!
- Доброго дня! Служба підтримки стоячих пасажирів у міжміських маршрутах. Моє ім'я Джим. Джим Моррісон. Яким маршрутом ви їдете?
- Це ваше справжнє ім'я?
- Послухайте, з вашої сумки щось крапає...
- Звісно, ні. В мене надто мала зарплатня для того, аби називати справжнє ім'я.
- З вашої сумки щось крапає! Якесь морозиво...
- Не може бути, там лише пиво.
- Це ви до мене?
- Ні, тут просто сидячі пасажири починають качати свої права.
- Приберіть від мене свою сумку! Поставте її на підлогу!
- Та ставлю! Ставлю!
- Це ви до мене?
- Та ні! Що це у вас за підтримка стоячих пасажирів? Мало того що мені доводиться розмовляти з кількома людьми одночасно, так ще й ви словесно реагуєте на фрази.
- Скажіть, в якому маршруті ви наразі стоїте?
- Вінниця-Піщанка.
- Ви їдете у Вінницю?
- В Піщанку.
- О ні, я сподіваюсь у вас немає специфічного питання...
- Мене цікавить один момент. Чому в одних працедавців на робочому місці перед працівниками висять плакати усміхнених людей в ділових костюмах?
- Не знаю, у мене в контакт-центрі не висить.
- Хрінова у вас підтримка стоячих пасажирів. Доведеться звернутися до ваших конкурентів.
- Послухайте, все одно з вашої сумки щось крапає.
- Вона ж на підлозі.
- Я це відчуваю, я це уявляю. Знаєте, чуттєва насиченість життя...
- Я ж казав! А тепер всі сидячі пригнулись - попереду стоять дорожні копи!
- То що ви скажете за плакати?
- На це питання немає відповіді.
- Голосніше, бо у сидячому положенні я погано чую!
- Як так?
- Ну от ви їдете у Піщанку. Це те саме питання, на яке немає відповіді.
- Тобто, ми не чіпатимемо тему контролю мас?
- Можна підводитись!
- Чорт, я все одно відчуваю як крапає морозиво з вашої сумки.
- Там пиво і воно з холодильника. Це конденсат.
- О, точно! Плакати - це конденсат.
- Годі, скетч затягнувся - читачі не зрозуміють метафоричного порівняння сучасних ділових відносин.
- Я старався...
- Всі пригнулись!!! Попереду ще один пост копів!!!
- Мені й досі неприємно відчувати, що з вашої сумки щось крапає...

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

На Великдень до тебе ніхто не приїде. Розділ1

  — Не можна брехати матері! — пролунало в салоні в несподіваній паузі між треками «техно-мінімал» та одночасно при різкому уповільнені оборотів двигуна «Форда Фокуса», коли він намагався пронестись коліщатами над дірявим асфальтом, не витискаючи гальмо в підлогу, аби сіру автівку раптово не занесло на порожній нічній дорозі. Слова одночасно налякали і здивували Павла. Здивування виникло від того, що це їх вимовила Оля, без двох місяців тридцятирічна дизайнерка, яка встигає одночасно працювати в рекламному агентстві, фотостудії і ще викладає основи дизайну в місцевому коледжі. «Дівчинка з трьома роботами» — так кликав її Павло. Дивно, що дизайнерка щось говорить про брехню. Дизайнерка! Павло не вірить дизайнерам, йому здається, що професія цих людей — без розбору упаковувати в гарну обкладинку все підряд, аби тільки око споживачів могло вхопитися за красиву обгортку. Тому й дивно. Особливо тепер, коли вони вже кілька годин в дорозі, а до моря ще їхати і їхати. Мінімум чотири години.

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

Як використовувати вогнемет

В майстерні назбиралось достатньо пилу, аби присутні дозволили собі ігнорувати сірі відтінки по куткам, на осоннях, на поверхнях шаф, полиць із технічними довідниками, батареях опалення, карнизах і розібраних деталях, які більше не становили жодного інтересу. Настя, коли підводила голову чи просто виходила викурити цигарку, невдоволено морщила чоло, а за мить відволікалась на власну втому і байдужіла до сірого бруду. Нік, він же Микола, який називався Ніком, ставився до пилу більш нігілістично, мовляв, най і далі нашаровується, бо це зрештою майстерня, а не житлове приміщення. Тим більше, Настя настільки засиджувалася за лагодженням і налаштуванням техніки, що почасти палила цигарки просто за робочим столом. Нік за таких випадків дозволяв собі плюватись на підлогу і починав порожні розмови, чого Настя не любила, але терпіла, бо зайвих рук в майстерні більше не було. Поки з-під паяльника вгору здіймались струмки каніфолі, почулось клацання запальнички і Нік здогадався про майбутній супр