Із вигаданих вінницьких хронік 72

- В людському житті трапляється кульмінаційний момент коли вся накопичена енергія, весь досвід, усі знання отримують можливість стати виправданими у власних очах. Бо ж що виходить? Ми сліпо слідуємо інстинктам й інструкціям. Але для чого? Що нас виправдає? Ви, які зібрались тут за столом - усі везунчики, бо саме для вас ця мить настала. Вас тринадцятеро і кожен довів своє право бути тут сьогодні й змагатись за головний приз у своєму житті. Змагатись, докладаючи усіх зусиль, не боячись смерті. Так, не боячись смерті, бо тільки один звідси вийде живим із головним призом - однією мегапереконливою причиною жити далі, а тіла решти винесуть і закопають в безіменних могилах.

- Олександре Григоровичу, хіба ми не вирішуємо, хто піде у відпустку в серпні?

- І тобі здається, що це все так просто?

- Ну так, у відпустку маю йти я, бо я показав найкращі результати роботи за перше півріччя.

- Ніхріна подібно, я мати двох дітей і якщо ти гадаєш...

- Я вже два роки не був у відпустці.

- Потерпиш ще!

- Добре...

- Потерпиш ще, бо мені потрібна відпустка, в мене вже в голові коїться така чортівня, що я готовий по столам стрибати і цитувати Бернарда Шоу. Ви знаєте, хто такий Бернард Шоу? А я знаю! Хоча взимку мені було плювати...

- І я хочу.

- А ти поїдеш на море?

- Та ні, буду бухати цілих два тижня.

- Це можна робити і в листопаді.

- Е ні, береш пива, цигарку і дивишся як сонце в серпні на заході золотиться, а дим із твого рота сріблиться гіркотою і прохолодою, а пиво хвиля за хвилею...

- "Вміти виносити самотність і отримувати від неї задоволення – великий дар"...

- Трясця твоїй матері...

- А це чия цитата?

- Людини, якій вкрай необхідно йти у відпустку в серпні.

- Олександре Григоровичу, вам телефонує дружина.

- З'єднуй. Алло?... Так, трохи занятий... Що?... Що?! От для чого ти мені розповідаєш про те, що відбувається десь там на задвірках Вінниці коли воно не стосується моєї роботи?!... Я не хочу цього знати, я топ-менеджер. Я ось тут перед людьми удаю керівника, намагаюсь регулювати конфліктні ситуації, хоча не вмію цього робити... Що мені до того, що релігію порівнюють із телевізійною антеною?! Ти розумієш, я маю бути образом керівника, за яким немає нічого філософського, творчого й побутового. Інакше який сенс у моєму перебуванні тут. Ні, я нічого не підписую, бо підлеглі вже давно навчились підробляти мій підпис, печатку беруть у головного бухгалтера і при цьому так масово лажають, що десятки разів переробляють документи. А я що?!.. Я їм усе це пробачаю...

- "Якщо коли-небудь, ганяючись за щастям, ви знайдете його, то, подібно старій, що шукала свої окуляри, виявите, що щастя було весь час у вас на носі".