Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 75


- Нічого собі! Я ніби дивлюся в дзеркало!
- Так, нікчемний землянину, я представник славної космічної раси, назва якої вашою мовою звучить як Цвикпленто. Ми можемо без особливих зусиль копіювати зовнішність таких примітивних життєвих форм як ви, що й ніхто з ваших не помітить різниці.
- І ви будете ходити замість мене на роботу і додому?
- Ваші робочі і соціальні процеси настільки примітивні, що відтворити їх дуже легко.
- А ви хоч мене не вб'єте?
- В цьому немає ніякого сенсу. Ми можемо виконувати за вас будь-яку роботу в кілька разів краще, що суспільство буде раде прийняти мене за тебе. Це дозволить мені дуже вдало замаскуватись та швидко приготувати усі необхідні умови для повноцінного вторгнення раси Цвикпленкто на вашу планету.
- А якщо я комусь розповім?
- Достатньо 436 карпликоконів для підготовки вторгнення. У місцевих величинах часу це 28 годин. За цей час ви особисто зможете проінформувати максимум із сотню землян і розсмішити мільйони в інформаційному просторі. Ви не становите загрози нашим планам.
- Даруйте, я тут вас підслухав. А чому ви обрали ось цього добродія, який собі гребе копійку в земельному кадастрі? Чому не мене? От він собі накорупціюнував непогані грошенята, нова одежа, автівка, модний годинник на руці. І що виходить: з'явився прибулець, бере його зовнішність і халява? А я чим гірший в космічному масштабі? І що з того що я викладач з історії?
- Не втручайтесь. Це ж високоінтелектуальна космічна раса - вони знають кого обирати.
- Власне, мені байдуже - земне суспільство настільки примітивне...
- От і я кажу про те - починайте з історії, а мене позбавте оцих всіх соціальних обов'язків вдома і на роботі чи на роботі і вдома.
- Ні фіга, мене обрали першим!
- А чому це завжди чоловіки перші?!
- Ну все, прийшла жінка з візочком і вся черговість під три чорти...
- Ще й цигарку треба гасити...
- Я вже сказав, що нашій расі байдуже...
- Я зараз поліцію викличу!
- В них і так висока зарплатня - обійдуться!
- До речі, а коли тебе копіює інопланетянин - це ж типу пільги можуть бути?
- Точно, це ж певне може бути космічна компенсація!
- Наша раса поневолить землян і...
- То поневолюйте на здоров'я, тільки про компенсації не забудьте і особливо пільговий переліт до вашої метрополії з орендою скафандру...
- Пане мер! Пане мер! Ви трохи задрімали...
- Кхм! Кхм! Ага... То що там далі у нас на розгляді?
- Удосконалення "Картки вінничанина"...
- Ні-ні, давайте подумаємо про місцевий планетарій, звідки кожен мешканець міста міг би стати ближчим до зірок.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...