рік
обвився змієм довкола рани
і
пускає сік у сподівання
ребра
тріщать посохлою грушею
кола
часу оголюються немов
нутрощі
міланської скрипки
і
перешепіт змія й струн
ковзають
завісами порожніх
театрів
кола
замкнено орбіти прокладено
в
парках люд розводить багаття
бо
кінець має настати за позитивної
ноти
дим
окреслює вдих до межі
вінілових
рок-н-рольних апостолів
і
здається що ти йдеш по воді
і звеш
їх за собою
Коментарі
Дописати коментар