пам'ятаю тоді хмари немов рубцем
затягнули
терпке весняне небо
я
ігнорував трамваї які безпомічно
гримали
колією немов ланцюгами
сторожові
пси периметром в'язниці
і на
зустріч мені сліпий розмахував
ціпком
у пошуках орієнтирів
а за
ним жінка зодягнена в одну
футболку
поспішно
ляскала босоніж і сліпий
вдарив
довгим ціпком мені по нозі
а вона
з викликом бачила кожного
розламувала
незворушний натовп
надвоє
хтось гадав
її минуле в сірому тоні
інші
невтомно вангували майбутнє
і нещасна
все ляскала собі
залишала
позаду розламану кригу
а людей
все бентежила її оголеність
хоча
справа була не в холоді
варто
торкнутись руків'я дверей
чи
книги із малою часткою мудрості
чи
набитого шопеном смартфону
Коментарі
Дописати коментар