якщо
ти просиш підтримки подумай
що із
нею робитимеш
чи
закине мале слово до майбутнього
мороку
чи
тепла долонь на сутулому плечі
підштовхне
до ранкової прогулянки
в
росах морфію
або ж
простір загустіє в духові
мертвого
поета
який
потайки проникає в легені
крізь
сигаретну затяжку
поманить
рукою зніме циліндра
і
скаже mors ultima linea rerum est
відчиняючи
невидимі двері в бронхах
куди ж
ведуть тебе мертві поети
як не
до шангріланівських водоспадів
де
вода із втраченої висоти
розсіюється
пухом
де
безіменна трава перешіптується
із
дактильним ритмом серця
де ліс
поволі вростає в твою ходу
і
поодинокі квіти мерехтять здалеку
немов
сльози родючості на обличчі
жінки
ти
зачудований все прямуєш вперед
а
мертвий поет поруч питає
чи все
тут як ти собі уявляв
а ти
все йдеш і йдеш
по той
бік мороку
по той
бік морфію
боїшся
сполохнути вергілія бодай
словом
Коментарі
Дописати коментар