це вже не повітря а кущ шипшини це вже не подих а товчене скло коротке сонце висока температура люди вихідного дня ніби ампутовані кінцівки йдуть крізь дерева піском крізь пальці тоді як їхні голоси затинаються плодом шипшини вивернутим горлом в загустілому листопадом лісі короткий зойк вічне мамо на голці куща   далекі хустини в старомодних квітках край сивини край міста в товщі падолисту це вже не спогад а лихоманка уяви свідомість зрікається часу і оточення свідомість затерта в побуті сорочка яка на вітрі стає крилом і ось пам'ять заплуталась в повітрі подерта тканина і шкіра що ягоди проступають назовні плодом від плоду   ліс який заблукав у примарі мовчить ще одним здобутим колом кажи щось кажи щось кажи чи є царство твоє чи увійдуть в нього короновані шипшиною

  дерева з'являються в цьому світі із короткого чуткого сну матері обіля грудної дитинки кожний шурхіт чи порух далекий розміром із жолудь ворушить землю на її грудях вгамовує сніг в її заплющених очах   куца березнева лампа і тепла вода пробиваються ніжки з-під ковдри і вже біжать у випадковий приморозок у перший ліс під перші гнізда ударів серця і сплетених її рук які ловлять і ловлять цвіт оченят над зеленим плесом   все вище до сонця до пісні дощу довше волосся жорстокіші ігри хтось знаходить сховок в деревах ножем вирізає сердечко і більше дерев виходить з її сну ніби ховають майбутній шлях але сполохані пташки вже вище лампи березня   удари серця відлітають сполохане листя все із гнізд все опадає з її сну і в ніч і в ніч і в сон зламаний голос розходиться колами на зрізі мамин сон виповнює вітами небо тягнеться за пташками

  дух видається старомодним поняттям загустілого пітьмою де переплітаються листопадові вечори дух приймаєш перехідником від плоті до вулиці чи меншого простору центром якого слугує книга бароко чи колода таро ось тобі крила чи мотузка і вгору або безодня як примирення зі снігом який ховає крила чи мотузку і сліди листям окреслюють протоптані стежки   а в цілому вечір витягнувся в холодильник з напівпорожніми полицями з аварійною обоймою консерви і кефіру свіжих і давніх швидких обідів де замість місяця горнятко із пальцями усіх фаз недопитого чаю де сузір'я магніти із курортів де космічні оберти в мікрохвильовій печі висушують листя на тісті землі і чайник булькає свою сповідь   зрештою дух це перехід в кімнату із кухні це сума хрестиків у списку справ і від вікна до дверей і навспак ніч переганяє воду із потопельниками в білих сорочках на шиях обірвані мотузки а наріжні камені десь гупають об дно підлоги в їхніх з...

  хробаки в небі ворушать сонце підштовхують до прірви заходу покільчились баранцями наче на сніг і зникають у вечорі світлофорами крок твердинею а транспорт вниз у невідомість молитви яку зачинають містом коли знаходять єдиного праведника і він вказує на кисень   кожен вечір і ніч сягання дна миготіння риби між синіми устами а далі розбухання поплавцем на поверхні випадковим острівцем для пташки випадковим острівцем для квартири слухаючи рибу в трубі опалення чуючи сові в нічному лісопарку дивлячись як світлофор пускає вниз останнє листя   корона без царства ніч без влади палого штовхають а ловлять сни снами розбавляють молитву до кольорів яким неможливо придумати назву в оболонці сигаретного диму за червоним світлофором тягнеться попіл із не неба хробаки входять в тіло або в землю або на сторінки

  догорає місто догорає листям випалені дерева випалені із глини пацієнти виходять із печі крізь турнікети поліетилен кришиться і летить попелом все задля урану все задля первісного погляду вгору куди тікає дим   комунальники гадають майбутнє на дорожніх тріщинах і каналізаційній гущі діти розвивають телепатію бо слова це сірники а місто по коліна в бензині вівтар антени кожної години попереджує про вічну осінь на покинутій снігом землі   пульсує річка пульсує кордоном міст той берег так само покинутий небом осиротілі люди приголосні звуки ділять навпіл кленовий хліб із світлофором чути пісню чути висоту хтось знову необережно мовив люблю

  іноді кімната полегшено видихає коли копирсаюсь в розкиданих паперах немов в осені перебираю пейзажі і кожне дерево яким хочу здійнятись і знайти в гіллі повітряного змія якого направду ніколи не запускав у неприступне небо кімнати   фото рукописи посадові інструкції гарантійні талони і грошові чеки сім-п'ять років іншого світу без точки дотику до мене натомість повітряний змій пропливає за вікном тягне шибку вечора чи то в безум чи то в чарку чи в новий рукопис   і в темряві сходить вогник у грубку благодатний святого ельма чи олімпійських ігор чавунна паща паротяга ковтає чорнильні відбитки від дотиків неба коли воно надто низько падало листям чи я ще надто сильно вірив у повітряного змія зриваючи листя рукописи гарантійні талони грошові чеки кілька фото де була ти

  зворотна дорога тягнеться за лезом пускаючи узбіччям дерева крові усе живе і тепле лишається позаду затягується калабатинами листя і тоне в калабатинах неба і вікон   я відвідав садок біля свого дому перед зимою квіти стійко тримають цвіт ніби солдати траншеї серед полеглої трави під голим горіхом страшно настільки далеко забрело літо а нині услід за автобусом жодного пелюстка   проривається світло і дим із хат так вічність набирає обертів і викидає мене немов лотерейну кульку номером вперед до кінцевого пункту прибуття номером камери ув'язнення листопада за цей довжелезний надріз   за осені речі не тимчасові загострені вони глибше проникають в дерево у воду у вогонь четвертують обрій навіть дім пронизує холод і крило пташки вивільнює назовні вино яке ділить горло на пісні про вічність

  стерто межі між сутінками і сутінками безликі люди в куфайках і робах вертають з роботи вже на роботі чи йдуть з роботи демонами осені підпирають плиту неба маючи за плечима ще більше зим і снігу і запалених грубок і запалених легень   гостра їжа гострі ножі грубі слова стіл на кухні як центр всесвіту де божий дух зачаївся у фруктовому етилі а едем в кишені куфайки дивиться знайденим цуценям   від лампочки сторожки до лампочки дому із вогником цигарки стежкою городу нічна автівка запалені очі знайома дівка і далі новий всесвіт до повної перемоги божого етилу   в нічого не вартому тілі   куфайки і роби ховають багато історій зрубаних дерев заколотих на м'ясо тварин вирощених городів пройдених доріг всі вони важчають восени всі вони списані за зиму бо коли зійде сніг і розворушиться життя хто його спинить  

  знаєш ця ніч настільки довга що оперізує кожну в'язку дров в селі аби потім всотувати в себе комини за допомогою диму і ніч ця досить густа що автівкою перегортає зібгані осінню ландшафти в єдину темінь з ліхтарями та залізничними переїздами   цієї ночі пси здохнуть до світанку їхня шерсть нап'ється дощу і вбере меланхолію шопенівського місяця зіллється із сузір'ям гончих псів аби бігти і не перебігти цієї ночі аби усміхатись хащами і язиками природнім законам коли вода тихо перетікає в отруту і навпаки   знаєш по той бік ночі хтось пише про пітьму і світло місто і село запалено останню свічку випито усе вино уява відтворює шопена і згадуєш мертвих псів і чути серед ночі далекий потяг сигналить шлагбаум короткий немов тире перед словом котрогось із персонажів

  за містом усе виповнюється духом вітру осені ночі і простоти відстані бо легко здолати десятки кілометрів а при виході декілька кроків даються желейною поверхнею і орієнтири зупинка стовп збита собака визначають твоє розташування як плацебо для смертельно хворого   що ти несеш в далекий свій край наплічник із кількома посланнями поетів пальто зім'яте на сидінні автобуса що всі ті складки немов рілля поля яке перетинаєш голкою поміж латок тоді як нитка позаду давно урвалась через відстань   слова накладені на слова і здалеку сенси похилені більше за рідні стіни тут пам'ять бореться із кожною ніччю і північним вітром який заганяє листя у кишені прибулих зворотними квитками інакше плацебо припиняє діяти і далекі болючі точки вбирають в себе лінію міста інакше відстань більше не випробування а лише оберт годинникової стрілки

  край міста падають велетні розкришують обрій на сніг пориви вітру їхні видихи рекламні плакати останні слова куплю ламповий телевізор нарко- і алкозалежність допомога робота від десяти тисяч і мчить швидка раптовим феєрверком десь діти прилинули до скла і десь згасла літня квітка   вода лежить в полоні міста берег синусоїда евклідовий сторож кілька островів і кілька мостів несе вода у своєму дзеркалі риба як татуювання і рак як рак буває пливе човен і вода за ним тікає перешіптується з веслом множиться сонцем мріється сонцем за місяцевої волі   вогонь розділився на запальнички єдині цвіркуни цього листопада єдині слухачі які кивають димом далі містом далі гартування вогнем скальпеля для глухої рани далі берег занурений в горнило і видуте скло досить прозоре щоб забути дерева