зворотна
дорога тягнеться за лезом
пускаючи
узбіччям дерева крові
усе
живе і тепле лишається позаду
затягується
калабатинами листя
і тоне
в калабатинах неба і вікон
я
відвідав садок біля свого дому
перед
зимою квіти стійко тримають
цвіт
ніби солдати траншеї
серед
полеглої трави під голим горіхом
страшно
настільки далеко забрело
літо
а нині
услід за автобусом жодного
пелюстка
проривається
світло і дим із хат
так
вічність набирає обертів і викидає
мене
немов лотерейну кульку
номером
вперед
до кінцевого пункту прибуття
номером
камери ув'язнення листопада
за цей
довжелезний надріз
за
осені речі не тимчасові загострені
вони
глибше проникають в дерево
у воду
у вогонь четвертують обрій
навіть
дім пронизує холод і крило
пташки
вивільнює
назовні вино яке ділить
горло
на пісні про вічність
Коментарі
Дописати коментар