Суть його плану полягала у здійманні галасу з певною періодичністю ще десь протягом п’яти наступних хвилин, а за відсутності реакції на галас вже потім спуститися вниз. Однак, іржавий диск м’яко клацнув над його головою, загримів і вмить яскраве денне світло осліпило його, оскільки Павло встиг відвикнути від нього. І тут із цього сяєва   над ним нависло обличчя Ісуса Христа — приблизно того самого віку чоловік із худорлявим обличчям, довгим чорним волоссям, чорною бородою та блакитними виразними очима. Тільки от вираз обличчя цього чоловіка був далеко не благодушним, а напруженим і дещо войовничим із спітнілим чолом. Павло від несподіванки одразу випалив дещо вже завчене витання: — Христос Воскрес! — Господи, ти приніс нам патрони?! — з такою надією в голосі мовив незнайомець, що він будь-кого готовий був назвати богом, хто лише принесе йому патрони. Незнайомець простягнув Павлові руку, аби той передав патрони, але той натомість вхопився за його руку і виліз назовні,...

  Павло постави сумку на заднє сидіння і сів біля Сашка, який впевнено рвонув дорогою, звично оминаючи кожну яму, розташування яких знав на зубок. В салоні пахло ароматичними маслами. — Куди ми їдемо? — запитав він у водія, тримаючи надламану пасочку в руках. Сашко хитро посміхнувся і увімкнув програвач: — Я впевнений, що ти одразу впізнаєш це місце. Із динаміків в салоні полинув уривчастий електронний бітовий семпл не призначений для ритмічного танцю чи фонового мангрового звучання на дружній вечірці. Короткий сегмент постійно повторювався і відкочувався назад по завершенню, здавалось, що кожного разу на якусь мілісекунду мелодія (якщо це дійсно лунала мелодія оригінальної композиції) просувала вперед, а попередній відрізок скорочувався з початку на ту ж мілісекунду. Щось подібне іноді лунає з динаміків зіпсованого радіопередавача. Маленький цикл за маленьким циклом все накочувався на Павла. Електронна «циклічність» здавалась сильнішою за «техно-мінімал» і вганяла транс, а...

  За той час, що він розповідав вигадану і дещо інтерпретовану історію, вони встигли дотягти мертву жінку до крайньої хати Блохівки, яка здіймалась над рештою будинків і стояла подалі від дороги. До хати, яка мала запущений вигляд вів невеличкий порослий заїзд, а біля воріт під парканом була помітна стара лавка, на якій можна було посидіти та й перепочити, погомонівши із сусідами. Ранкове сонце немилосердно било в очі, холод все ще кусав за плечі. Але хлопці холоду не відчували, бо підйом на гору забрав багато сил, що в них нило все тіло. Зрозуміло, що вони не могли втриматися від спокуси завернути до бідної хати для перепочинку. — Христос Воскрес! — гукнула Оля старій жінці, яка притулилася до штахети паркану і кудись собі дивилася на дорогу на в’їзді в село, не повертаючи обличчя до чужинців. Оля потисла плечима і буквально впала собі на лавку, яка одразу віддала холодом по сідницям. Але вибору не було. Павло і Толя посадили мертву жінку першою, намагаючись все-таки зігнути ї...