22 рік текст шістдесят дев'ятий

хтось завчасно обирає старість сьогодні

дослухається до далеких вибухів і ховає

обличчя в долоні немов осінній бутон

пелюстки шкіри сплелися в зморшках

трохи більше тридцяти а тут все

спускатись під землю звикати до мороку

розтягувати євангеліє до всесвітньої історії

дивись це вже було і були двоголові імперії

неслись дорогами порожньою вантажівкою

ісус колись переходив в порожню світові

який гримів в космосі розсохлим причепом

і він як тесля залатав кожну щілину

зміцнив борти що старим нікуди втекти

хоче ще трохи більше тридцяти але

збоку добре видно як гасне свідомість

як не моя то людей під завалами

як можна вірити в чистий людський розум

коли бачиш ворогів наших і мертвих наших

я під землею читаю єдину книжку

я в причепі повним мертвих тіл

так світ більше не гримить в космосі

світ монолітна статична константа

так говорить свідомість перед смертю

слова на вітер або вріжуться в пам’ять

що мері робити з передсмертними цитатами

а вийдеш на зовні на світло дідом

самітником який зробив самотність девізом

нікому не пояснюватимеш що любов

квітка край дороги якою ти загубився

і сад розкиданий всюди нічним небом

і доки ти старий в тебе є час

піднімати голову вгору і крапля дощів

бачити там той самий кінець дороги

єдину змінну серед констант

Коментарі

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

Докладніше

хлопчик для биття

в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш. тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше. диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік. тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше. 2021

Докладніше

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...

Докладніше

Шукати в цьому блозі