Перейти до основного вмісту

23 рік текст сімдесят восьмий

 

змішалась війна і епос героїчний написаний

від руки під диктовку сп’янілого сержанта

який сперся на коробки з патронами і очима

сльозливими все в сухий стовбур бліндажу

фальшиво протягнув гімн бойовий сповнений

більше жалю і вчорашньої дороги із дому

каже буде перемога така непомітна й дрібна

як ще одна зірка із сузір’я гончих псів

а поки смаженої картоплі на сон прийдешній

і уявляти танок німф і битву амазонок

із чудовиськами яких вигадали задля страху

селян які не висовують носа далі зими і все

ховають в погребах самогонку і дітей від

армії то й нехай бо ж коли ми повернемось

і дух мізерний розвіємо за вітром помсти

платитиме кожен цивільний як не кров’ю то

страхом тривалим бо ж це тут я сержант

а там багатоликий і камінь і ножиці і папір

що одночасно ніяк не виграти жодного удару

й в історії я кожне ім’я і вибухівки стільки

надихався що в жилах тече динаміт і тут я

не персонаж а той хто пише репліки короткі

за якими стоїть та сама ніч чорна і монолітна

по краям оперезана сатирами й небіжчиками

хто насмілиться відступати від сценарію

то хай натягне мотузку собі на шиї і замовкне

на гілячці десь в тилу обліплений птахами

які зостались на зимівлю геть зголоднілими і

падкими на слабаків тут всі на місці а зайвих

за волосся витягують потопельниками що за

ними стежка мокра і особливо чіткі сліди

видно хто вперед і один назад не знаючи що

страх пробачають і ніч затягує в неї особливо

червоні уста немов щойно порізались об

надщерблений трунок і спалахнули кров’ю

кому патронів а кому вина швидше доки

аполлон не захоче стерти усі написані слова

щоб його колісниця котилась небесами рівно

без жодного удару

 

23р.

 

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День шостий

  День шостий   Marshall Crenshaw — Whenever You're On My Mind   Сон обірвався настільки раптово, наскільки Максим в нього занурився. Біль затиснув ногу в невидимі лещата, що чоловік підвівся і стиснув зуби, намагаючись розминати долонями стегно вище гіпсу. Як же болить! Хотілося просто гатити кулаком по гіпсу і волати від болю. Кілька хвилин розтирань, зціплених зубів, напруження всього тіла дали незначне полегшення. За вікном все ще панувала темрява, але телефон показував, що ось-ось мало світати. Сну більше не буде і краще починати збиратися. Ще з вечора він одягнув чисту білизну, а брудну виправ і розклав сушитися. Розірвані джинси лежали на підлозі і мали жалюгідний вигляд. Звісно, їх ще можна зшити, але до свого попереднього вигляду вони вже не повернуться. Максим підняв їх з підлоги і поволі натягнув на гіпс і здорову ногу. Розірвана вздовж штанина неохайно теліпалася, тому Максим за допомогою лейкопластиру зв'язав її до купи на гіпсові в кількох місцях. До...