там за окопом розкинулась
територія де пісок
поплавився у скло і коли
сходить сонце ти
крокуєш світлячками
мружишся а в спину крик
лягай що байдуже такої
краси ніколи не стрінеш
умов усе змивається з душі
і стає тихо спокійно
як кілька років тому коли
тривала самотність
із гіркоти раптово
переходила в сп’яніння і ти
витанцьовував із тінями
танці сільські в радості
немов перед весіллям упивався
вседоступністю
до вільного життя яке
завершилось розбурханим
вітром і одна із тіней
приймає форму бою мечі
і щити немов пророцтво
поразки або перемоги
які доведеться пройти а
поки дай душі насититися
тінню другою персами
дівчини які нависатимуть
над тобою святими небесами
між якими язиком
намагатимешся впіймати хоч
дрібку солі а тіло
зводить в судомі від тепла
й вологи що розум
накриває тінь задумливості
від світла і темряви
що твій погляд тупиться під
ноги в землю мокру
немов просить насіння а
кишені м’яті цигарки
торішні і хочеш осягнути разом
час й простір хочеш
виглянути з горизонту друга
чи ворога однак усе
давно завмерло непіддатливе
розуму і тільки тінь
від диму пожежі пливе змієм
і тоне услід за роками
які просипали під ноги
піском і сплавилися у вогні
що тінь часу схожа на
затерту вітром плівку
негатив який тлумачить
стара гадалка з колодою
таро і каже що це майбутнє
а ти сам смієшся
бо попереду тінь від гори
величезної або малої
безіменної з номерком чи
позивним і під неї
потрібно йти хрумтіти склом
мацати алюмінієву
флягу під бронею шукати в
пам’яті куций рядок
пісні чи зі святого письма
аби повторювати по колу
доки саму гору не перейдеш
і не зустрінешся
із тінню першою
23р.
Коментарі
Дописати коментар