Дейвіду Лінчу   осиротіле зображення осиротілий світ і ти мовчиш зібрався з останніх сил пішов услід за лісами за вогнем багряним і все тепер згадуй своє життя яким був я куди біг як не до тебе і картини твоєї де життя і смерть де янголи і демони по різні кутки кімнати сьорбають каву і що мені і що мені робити як не кликати неприручене життя і думати що ніхто не відповість що ніхто не почує пісні ще однієї пісні на краю зими   куди ти батьку куди ти діду у які світи доки тут на краю битви старі історії про жінку зодягнену в твій синій оксамит про ліс який все стоїть і ховає дощі що містечка німі і безіменні наповнені споминами простими повні самотностей моїх коли слово було лише словом і ...

  тут вже й не рік і не день і не година і не час і не безчасся ні почуттів ані краєвидів ані зими ані бога чи порожнечі одноманітність і виповненість ніби настали врожайні дні що кістлява рука тягнеться до плоду і завмирає гілкою яка успадкує від дерева людський рід і що те ж ім'я в книзі живих і невдячних тоді як вічність холодна й космічна бере все ширшу орбіту що юпітер на місці сатурна а нептун сягнув плутона   ще трохи ще кілька планет зірок і ще зірочок на голодні погони ще наказ завдяки якому усе почнеться спочатку і молох не молох і статут не євангеліє і ще одне колесо практично зимнє навіть сансари і мимовільне озирання сповнене настояного гніву і наляканого обличчя ніби й ніхто не заспокоював нас усі ці секунди які відчуваються десятиліттями озираєшся на країну а вона така далека неприступна ніби скеля з якої кинувся самогубця   метафора яка заклинила образ із дефектом держава і не держава лише відкритий пер...