25 рік текст шістдесят дев'ятий

 

вже ящірка ковзнула під камінь глибокий

і земля протяжно позіхає залишились лише

ми двоє братику у ямі на двох тож

про що ти думаєш про дім чи про минуле

та ні лише про майбутнє в якому ми

не повернемося до живих навіть коли

дістанемось своїх не буде нас серед тих

тилових бо наша лінія викривлюється і

відходить далеко вбік цими просторами

осінніми нас заносить в легенди й вигадки

бо ж спробуй їм то пояснити як метал

плавиться в руках і тече в тіло не як

броня а саме гострі голки цвяхи якими

тебе пришпилило до цього листопада і

не зрушиш не зведеш обличчям в небо

до бога якого не насмілились назвати

батьком якого одного разу зазирнеш у

вічі і вже приречений надломлений і все

тремтиш ніби від удару струмом ось

це відділило нас від кожного хто хапається

борсається з ями де ми покірно сидимо

бо там вгорі тільки ближче до нього

і він б'є сильніше струмом і люди

просто не знають що бог у кожному

що бог просто дрімає бурштиновою

осінню тоді як тут його рука здичавіла

і плоть і дух піддатливі ліпше від глини

ми ще перешіптуємося з ним про

погоду ящірок і самотність тоді як

правило єдине не вдавай перед ним

із себе людину хіба що його сина

в останній день

 

25 р.