Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 20

- Апчхи!!!
- Ой, ви чхнули мені на піцу...
- Даруйте, не втримався. В мене алергія на літаки.
- На літаки? Ми ж зараз у Вінниці і тут лише пам'ятники літаків.
- Апчхи!
- У нас є ще під Вінницею аєропорт.
- Апчхи!
- А ще штаб командування військово-повітряними силами.
- Апчхи!!!
- Та й в небі сьогодні пролетіло двоє літаків.
- Апчхи!!!
- І я колись стрибав із парашутом.
- Апчхи!!!
- В мене навіть залишився брилок із зображенням літака.
- Апчхи!!!
- І сьогодні я купив листівку із зображенням літака.
- Апчхи!!!
- Ем... Ця піца більша схожа на холодець. Хіба у вас немає засобів для лікування від цієї напасті?
- Є, я співаю про шахтарів. Тільки послухайте, це написали Олександр Кульбачний і Віктор Коваленко.
- О, ні...
- А ви у шахті, як у себе вдома,
Полів підземних вірні хазяї,
Надійна міць Вкраїни-Батьківщини,
Всі горизонти вами осяйні!
Твердої вам покрівлі, наші гірники,
На всіх пластах із золотим вугіллям,
Вам, з чорнобривцями у лагідних очах,
Зігрітим вічним сонячним промінням.
У лаві небо – без дощів, немає сонця.
І не пливуть тумани лугові,
Ждуть на-гора сьогодні і позмінно
Й обличчя рідних – у вашій голові.
- Хто замовляв піцу "Сирний літачок"?
- Апчхи!!!
Мітки:

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....
Дописати коментар
Докладніше

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...
Дописати коментар
Докладніше

24 рік текст сімдесят шостий (останній)

  прокинутись і подалі від пітьми усім заправляє головний біль усім заправляють голоси із бункерів вода загартована холодом і ось людина загартована ніччю поцяткована зорями каже що час додому а інший не знає де його дім і куди йти третій спльовує під ноги і каже що нікуди не треба йти тут усе уся любов і ненависть і варто визирнути назовні як тобі допоможуть зі здоров'ям життям чи навіть смертю   там далеко за спинами невідомо що невідомо що там прірва у всьому там вирва від вибуху про який нічого не чув про який скоро нагадають   за відсутність і присутність треба платити чисто листям чи то снігом хтось скаже додому але буде важко усе опадатимуть обличчя тих кому вже не важко хто вже дома а серце все натягнуте дорогою якої давно немає яка все в голові і скроні розриває і землю розриває останні рядки останні сни он світло пекуче прорізається і першим пірнаєш невідомо куди   останні ковтки останні дзвінк...
Дописати коментар
Докладніше