Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 20

- Апчхи!!!
- Ой, ви чхнули мені на піцу...
- Даруйте, не втримався. В мене алергія на літаки.
- На літаки? Ми ж зараз у Вінниці і тут лише пам'ятники літаків.
- Апчхи!
- У нас є ще під Вінницею аєропорт.
- Апчхи!
- А ще штаб командування військово-повітряними силами.
- Апчхи!!!
- Та й в небі сьогодні пролетіло двоє літаків.
- Апчхи!!!
- І я колись стрибав із парашутом.
- Апчхи!!!
- В мене навіть залишився брилок із зображенням літака.
- Апчхи!!!
- І сьогодні я купив листівку із зображенням літака.
- Апчхи!!!
- Ем... Ця піца більша схожа на холодець. Хіба у вас немає засобів для лікування від цієї напасті?
- Є, я співаю про шахтарів. Тільки послухайте, це написали Олександр Кульбачний і Віктор Коваленко.
- О, ні...
- А ви у шахті, як у себе вдома,
Полів підземних вірні хазяї,
Надійна міць Вкраїни-Батьківщини,
Всі горизонти вами осяйні!
Твердої вам покрівлі, наші гірники,
На всіх пластах із золотим вугіллям,
Вам, з чорнобривцями у лагідних очах,
Зігрітим вічним сонячним промінням.
У лаві небо – без дощів, немає сонця.
І не пливуть тумани лугові,
Ждуть на-гора сьогодні і позмінно
Й обличчя рідних – у вашій голові.
- Хто замовляв піцу "Сирний літачок"?
- Апчхи!!!
Мітки:

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...
Дописати коментар
Докладніше

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021
Дописати коментар
Докладніше

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...
Дописати коментар
Докладніше