Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 23

- Доброго дня, тут проводять співбесіду на посаду екскурсовода у Вінницький краєзнавчий музей?
- Доброго, вашу кандидатуру вже погодили?
- Так і я просто не можу висловити своєї радості, що ви дали мені можливість працювати в такому прекрасному місці. Вже життя про це мріяла!
- Хм, в кожного свої невиліковні мрії. Отже, з попередніми умовами ви ознайомлені?
- Так, і це просто справжній рай!
- Хм, я не вловлюю вашого гумору, але він явно є.
- О, я загартована у всіх бібліотеках, нотаріальних приймальнях і поштових відділеннях.
- І вам виявилось цього мало? Іноді я не розумію людських доль... Що ж, ми працюємо з дев'ятої до дев'ятої, постійно на ногах, на туалет і обід дається аж цілих дев'яносто секунд...
- А чому так мало?
- Бо варто затриматися на довше як в залах почнеться мат, п'яна поножовщина, пекло і содомія. У нас еталон екскурсій і варто розслабити наше занудство як мало не видасться. І занесіть хоч якійсь цукерки в бухгалтерію.
- Навіщо?
- Бо там почнеться мат, п'яна поножовщина, пекло і содомія. Весь час відганяйте відвідувачів від кістяка мамонта. Бо варто їм затриматись на хвилину довше і почнеться...
- ...мат, п'яна поножовщина, пекло і содомія.
- Чудово! Також вам доведеться пакувати, відпраляти і приймати, розпаковувати експонати.
- Тобто, вони не завжди тут?
- Ні, вони завжди тут, але їх потрібно пакувати і відправляти, приймати і розпаковувати. Зрозуміло?
- Ні...
- І я не розумію, але якщо я цього не робитиму то почнеться мат, п'яна поножовщина, пекло і содомія. Далі, якщо багато відвідувачів, то ми починаємо генеральне прибирання.
- Але ж людям буде незручно.
- Людям має бути незручно - це неписане правило музеїв, якщо стане надто зручно для великої кількості людей, то почнеться мат, п'яна поножовщина, пекло і содомія. Вам зрозуміло? Бо якщо розумієте, то вам не місце в нашому музеї!
- Ем...
- Чудово, приступайте до роботи. А я додому...
- Зараз тільки третя дня...
- В мене вдома мат, п'яна поножовщина, пекло і содомія. А я не хочу це пропустити.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...