Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 37

- Розраховуємося за проїзд, розраховуємося за проїзд.
- Даруйте, але ми їдемо в ліфті!
- Розраховуємося за проїзд - на лінії контроль!
- Ви чули мене, ми спускаємося в ліфті!
- А ліфт, шановний, належить Вінницькій транспортній компанії!
- Це ж відколи?
- Відтоді як людській істоті стало впадло пройтися кілька зайвих метрів. Розраховуємося за проїзд! На лінії контроль!
- Ну добре. Тримайте!
- А дрібнішого у вас нічого немає???
- Уявіть собі, немає. Або ж у вас є пос-термінал? Можу розрахуватись за допомогою банківської картки.
- Пос-термінал є, але він постійно висне. А може ви у когось із пасажирів розміняєте.
- Ми тут з вами вдвох!
- Ну давайте. Але решти я не зможу вам дати, тому на здачу прочитаю вам лекцію про нашу криптовалюту.
- Ні, дякую, мені вже сьогодні читав таку лекцію касир на автовокзалі.
- Але ви не знаєте, які можливості для майнингу відкриваються у вас із нашою компанією.
- Криптовалюта мертва. Вона не має під собою матеріального виробництва.
- Знаєте, криптовалюту вже не перший рік закопують в землю, а тим часом провідні компанії світу, які вкладають свої активи в неї швидко опиняються на лідируючих позиціях в рейтингу по фінансовим ресурсам.
- В Україні криптовалюта незаконна.
- От що ви за той закон чіпляєтесь, коли справа йде про майбутнє.
- Ну і як ви пропонуєте майнити?
- О, бачу ви зацікавились. Ви ніколи не задумувались, чому вай-фай ніколи не працює в громадському транспорті?
- То це все майнінг???
- Наша компанія мусить якось виживати, більше того, наші айтішники розробили можливість використання ресурсів усіх гаджетів, які знаходяться в радіусі дії сигналу нашого роутера.
- Та ви знущаєтесь!
- Ні, можу заприсягтися на Біблії! Ось...
- Ви тримаєте руку на "Замок" Франца Кафки.
- У кожного своя Біблія...

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

На Великдень до тебе ніхто не приїде. Розділ1

  — Не можна брехати матері! — пролунало в салоні в несподіваній паузі між треками «техно-мінімал» та одночасно при різкому уповільнені оборотів двигуна «Форда Фокуса», коли він намагався пронестись коліщатами над дірявим асфальтом, не витискаючи гальмо в підлогу, аби сіру автівку раптово не занесло на порожній нічній дорозі. Слова одночасно налякали і здивували Павла. Здивування виникло від того, що це їх вимовила Оля, без двох місяців тридцятирічна дизайнерка, яка встигає одночасно працювати в рекламному агентстві, фотостудії і ще викладає основи дизайну в місцевому коледжі. «Дівчинка з трьома роботами» — так кликав її Павло. Дивно, що дизайнерка щось говорить про брехню. Дизайнерка! Павло не вірить дизайнерам, йому здається, що професія цих людей — без розбору упаковувати в гарну обкладинку все підряд, аби тільки око споживачів могло вхопитися за красиву обгортку. Тому й дивно. Особливо тепер, коли вони вже кілька годин в дорозі, а до моря ще їхати і їхати. Мінімум чотири години.

Як використовувати вогнемет

В майстерні назбиралось достатньо пилу, аби присутні дозволили собі ігнорувати сірі відтінки по куткам, на осоннях, на поверхнях шаф, полиць із технічними довідниками, батареях опалення, карнизах і розібраних деталях, які більше не становили жодного інтересу. Настя, коли підводила голову чи просто виходила викурити цигарку, невдоволено морщила чоло, а за мить відволікалась на власну втому і байдужіла до сірого бруду. Нік, він же Микола, який називався Ніком, ставився до пилу більш нігілістично, мовляв, най і далі нашаровується, бо це зрештою майстерня, а не житлове приміщення. Тим більше, Настя настільки засиджувалася за лагодженням і налаштуванням техніки, що почасти палила цигарки просто за робочим столом. Нік за таких випадків дозволяв собі плюватись на підлогу і починав порожні розмови, чого Настя не любила, але терпіла, бо зайвих рук в майстерні більше не було. Поки з-під паяльника вгору здіймались струмки каніфолі, почулось клацання запальнички і Нік здогадався про майбутній супр

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021