Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 37

- Розраховуємося за проїзд, розраховуємося за проїзд.
- Даруйте, але ми їдемо в ліфті!
- Розраховуємося за проїзд - на лінії контроль!
- Ви чули мене, ми спускаємося в ліфті!
- А ліфт, шановний, належить Вінницькій транспортній компанії!
- Це ж відколи?
- Відтоді як людській істоті стало впадло пройтися кілька зайвих метрів. Розраховуємося за проїзд! На лінії контроль!
- Ну добре. Тримайте!
- А дрібнішого у вас нічого немає???
- Уявіть собі, немає. Або ж у вас є пос-термінал? Можу розрахуватись за допомогою банківської картки.
- Пос-термінал є, але він постійно висне. А може ви у когось із пасажирів розміняєте.
- Ми тут з вами вдвох!
- Ну давайте. Але решти я не зможу вам дати, тому на здачу прочитаю вам лекцію про нашу криптовалюту.
- Ні, дякую, мені вже сьогодні читав таку лекцію касир на автовокзалі.
- Але ви не знаєте, які можливості для майнингу відкриваються у вас із нашою компанією.
- Криптовалюта мертва. Вона не має під собою матеріального виробництва.
- Знаєте, криптовалюту вже не перший рік закопують в землю, а тим часом провідні компанії світу, які вкладають свої активи в неї швидко опиняються на лідируючих позиціях в рейтингу по фінансовим ресурсам.
- В Україні криптовалюта незаконна.
- От що ви за той закон чіпляєтесь, коли справа йде про майбутнє.
- Ну і як ви пропонуєте майнити?
- О, бачу ви зацікавились. Ви ніколи не задумувались, чому вай-фай ніколи не працює в громадському транспорті?
- То це все майнінг???
- Наша компанія мусить якось виживати, більше того, наші айтішники розробили можливість використання ресурсів усіх гаджетів, які знаходяться в радіусі дії сигналу нашого роутера.
- Та ви знущаєтесь!
- Ні, можу заприсягтися на Біблії! Ось...
- Ви тримаєте руку на "Замок" Франца Кафки.
- У кожного своя Біблія...

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....

Сергій Рибницький "СВІТЛІ ДНІ ДЛЯ КАТІ". Розділ 1 Calcination руйнування

  — Я бажаю усім вам страшної болісної смерті. — говорив Микола Павлович рівним сповненим стриманої злоби голосом, — Я бажаю вам помирати в муках і з такими боргами, щоб ще й вашим внукам вистачило на решту їхнього жалюгідного життя. Група людей стояли собі на ґрунтовій дорозі, де в кількох місцях ще залишилися плями стародавнього асфальту, що обрамлював глибокі ями. Вибоїни з часом всіяли шлях і слугували випробуванням для поодиноких автівок місцевих мешканців та місцями, де збиралась вода від нечастих дощів. Цього літа посуха затягнулася і дрібні ями дещо затягнулися пилом. Ранкова спека і легкий вітер ганяли куряву поміж людей, які сперечалися на вулиці, по обидві боки якої тягнулися будинки різного віку і різної доглянутості. Люди зібралися навпроти величезної одноповерхової садиби із вартісним оздобленням, високим парканом, а по інший бік тонули в зарослях платанів та шипшини старі покинуті хатки. Садиба осіла нижче рівня вулиці, що високий з металевого профнастилу паркан ви...

24 рік текст сімдесят шостий (останній)

  прокинутись і подалі від пітьми усім заправляє головний біль усім заправляють голоси із бункерів вода загартована холодом і ось людина загартована ніччю поцяткована зорями каже що час додому а інший не знає де його дім і куди йти третій спльовує під ноги і каже що нікуди не треба йти тут усе уся любов і ненависть і варто визирнути назовні як тобі допоможуть зі здоров'ям життям чи навіть смертю   там далеко за спинами невідомо що невідомо що там прірва у всьому там вирва від вибуху про який нічого не чув про який скоро нагадають   за відсутність і присутність треба платити чисто листям чи то снігом хтось скаже додому але буде важко усе опадатимуть обличчя тих кому вже не важко хто вже дома а серце все натягнуте дорогою якої давно немає яка все в голові і скроні розриває і землю розриває останні рядки останні сни он світло пекуче прорізається і першим пірнаєш невідомо куди   останні ковтки останні дзвінк...