Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 60

- Так, кіннота повинна утворити коридор, коні мають бути всі білі.
- Звучить нетолерантно, пане мер.
- Добре, можна кілька чорних.
- Виглядає навмисно толерантно, пане мер.
- То, що най будуть порівну?
- Підемо на компроміс, пане мер. Візьмемо рудих. Руді це найкращий компроміс. Навіть у ліжку, пане мер.
- Добре, вершники всі в формі УНР, але щоб були видні сліди зірваних шевронів царської армії.
- Надто провокативно, пане мер. Військові не можуть бути символом переходу з однієї армії в іншу. Двох присяг не може бути.
- Так, в історії було ж!
- Історія, пане мер, не для того, аби повторюватись.
- Добре. Тоді вершники дістають шаблі і махають ними в себе над головою.
- Пане мер, навіщо махати шаблями?
- Це виглядає красиво.
- Добре, пане мер. А яка ваша участь?
- Я проходжу утвореним коридором, по праву і ліву руку від мене вершники махають шаблями, хором співають: "Слався, Віннице!". Я йду до крамниці мобільних телефонів і купую простий клавішний апарат, повертаюся назад під крики вершників: "Слався, Віннице!".
- Пане мер, коли ви говорили про історичну реконструкцію, то ми уявляли, що це буде свято для всіх.
- Та буду я ще слухати працівника водоканалу!
- Ваше право. Гаразд, колеги, відключаємо воду Василю Петровичу!
- Що?! Якого?!
- Мені, будь ласка, колу, макчіккен і картоплю фрі.
- Що?!
- Васю, не гальмуй, давай сюди замовлення клієнта!
- Гав-гав!
- Васю, не починай!
- Гав-гав!
- Васю, це більше не подіє!
- Гав-гав!
- Васю, не бути тобі мером якщо ти захищатимеш права тварин!
- А-у-у-у-у-у-у!!!
Мітки:

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...
Дописати коментар
Докладніше

хлопчик для биття

  в мене посада хлопчика для биття, інакше я підведу людей довкола себе, інакше вони виваляться на вулиці, стріляючи з рушниць і розмахуючи ножами. чи міг би ти зателефонувати замість мене, чи міг би ти піймати кулю замість мене, прикласти її до вуха і заплющити очі - будь чужим скільки хочеш, скільки хочеш.   тисни на газ, зшивай перехрестя, підпалюй листя, перекривай кисень - мені все пробачили, мені все пробачили, мені страшно, але вдома страшніше.   диктую штрих-код сліпій продавчині, купую пляшки чесно і почасти, прийди сюди знову і най думають: ти чоловік чи жінка, гормональний збій; обличчя впритул до лінолеуму - сниться осінь і пістолети янголів, уся плоть шипить над вогнем, а тепер будь собою і відійди вбік.   тисни на виклик, зшивай лікарів, досить біла кімната щоб удавати жертву, про мене забули, про мене забули - мене виписують, але дома страшніше.   2021
Дописати коментар
Докладніше

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...
Дописати коментар
Докладніше