сезон полювання

клубочиться чорнозем та вганяє у транс

протяжними гектарами

і накочується хвиля окатого соняшника

і викидає човники лелек на край дороги

яка веде із Риму та не назад

 

йдуть піснярі з балканських висот

повні нектару струн і міді який виповнив

вінця надбитої чаші

везуть на білому коні мармурову марію

яка милосердно простягає долоні

до дзьобів нетямущих лелек

 

піснярі питають де тут землі із ароматом

заспокійливих трав і ягід зі смаком червня

немає відповіді беруть собі одного птаха

за провідника

 

услід виходять жінки в тевтонській обнові

на червоних конях

і питають за ліс настільки міцний

що підтримує небо і смуток діви марії

дерево якого не піддатливе жодному мечу

лелеки мовчать а жінка хапає собі одного

буде за прислугу

 

нині вже здіймається пил од вороного коня

який веде за собою індіанське плем’я

яке не знає діви марії але мільйон разів

бачило як дим йде рівно вгору і його вага

рівна вазі корони із пір’я лелеки

вони чують як зчорнілі соняхи хвилюються

холодом

беруть собі на корону ще одного нещасного

птаха

 

соняхи хитаються наче сиплеться скло

невидимого палацу

лелеки край приливу чорноземних зіниць

край Риму куди немає зворотної дороги

стоять у вічній меншості та чекають

на четвертого вершника