усмішка
парканів навіки лоскоче
уявлення
що тут раді гостям
розкажи
їм як там велика земля
і ці
образи поглине в себе пагорб
із
горіховими літописами
немає
більш священного звуку
ніж
удари молота об розпечений
метал
який так необачно
заклали
між сторінок чорнозему
немає
більшого трепету аніж
від
споглядання як очищають
дерево
немов виймають із лона
народжене
скривавлене янголя
і от
воно з палаючими крильцями
здіймається
у піч чи його ребром
кладуть
у віконні рами і просять
дивитись
крізь янгола на увесь
світ
люди
крапками з’являються на
телеграфній
стрічці вимитої вулиці
наче
хочуть пізнати привидів рік
вони
беруть впалі акації і роблять
палиці
якими міряють глибину
промовлених
дощам молитов
коли
решта належить гіркоті землі
і люди
приймають власну гіркоту
як
належне
тасуються
літо осінь зима весна
це дух
села грає з людьми у покер
робить
зліпки з сільських облич
як
вони наче лисиці прориваються
крізь
перенаселені маси і плоть
і
дивляться на чотирьохзарядний
рік
який вистрелить кольором
і
перетворить чекання на відкриту
браму
Коментарі
Дописати коментар