Перейти до основного вмісту

Із вигаданих вінницьких хронік 71


- Молодий чоловіче, допоможіть мені занести сумку в трамвай.
- Це не мій маршрут.
- Так не треба зі мною їхати, просто допоможіть занести сумку в салон.
- Ну добре. Ось бланк типового договору з надання вантажних послуг від мого імені. Я, Степаненко Максим зобов'язуюсь надати вам... Будь ласка, впишіть ваше ім'я згідно паспорту, а я заодно сфотографую ваш паспорт на смартфон. Буде як ксерокопія. Звісно, ви також можете сфотографувати мій. Так, зобов'язуюсь надати вам послуги з перенесення вантажу із зупинки в салон трамвая. А ви у свою чергу зобов'язується розрахуватись зі мною...
- Синку, а безкоштовно ніяк?
- Податкова каже, що ніяк, бабусю. Та й хто нині повірить в безкоштовні послуги. Ви що, тільки не під куполом вінницького бюджету.
- Я ще такої відмазки не чула...
- Бабусю, я ще студент четвертого курсу в Політеху, а вже довелося відкрити ФОП для оподаткування з надання вантажних послуг, консалтингу, стерилізація котів і бджільництво.
- Бджільництво?
- Так, більшість людей дивує саме бджільництво.
- Доброго дня! Чи бажаєте ви поговорити про бога нашого на ім'я Лісопарк.
- Що? Чому це він бог?
- Ну дерева, антена, багато сміття. Відповідає усім критеріям сучасної релігії.
- А твій бог може занести мені сумку в салон трамваю?
- Він може більше: ви повірите, що сумка вже в трамваї і ви можете з легкістю прямувати до кінцевої точки вашого маршруту.
- Такої відмазки точно не чула, але в ній є сенс...
- Он як? А може твій бог позбавити мене ФОПа на всі чотири види діяльності?
- А на які саме?
- Надання послуг з перенесення вантажів, консалтинг, стерилізація котів і бджільництво.
- Ого, це як в книзі Богослова про чотирьох вершників апокаліпсису...
- Справді? Ти знаєш, я передумав... Най будуть. Тільки от до чого у вашому богові антена?
- І ліс?
- Дивно, мене завжди питають про сміття.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

"Веселка тяжіння" Томаса Пінчона: ракета, яка все ще падає

До цієї книги явно слід дорости, дотягнутися, поцілити в неї хоча б секундним сяйвом усвідомлення подій, які описані не те що потоком свідомості, а постмодерністичним нашаруванням пригод головного героя. Прочитати книгу я наважився близько трьох років опісля придбання її у Видавництві Жупанського, і от, подолавши сорокарічний рубіж, коли сумісність ментального і фізичного здоров'я змінюють свої пропорції і мозок вчиться вирізняти, відчувати більше, глибше, під іншим кутом і адаптується під тиском війни, я беруся до чтива після чого кожна сторінка пече або холодить мою свідомість по-особливому. "Веселка Тяжіння" доволі об'ємна книга, що спонукало мене до встановлення правила: читати кожного дня не менше ста сторінок. І це себе виправдало, бо якщо дозволити подібній книзі "буксування" і відкладання на потім, то можна повністю загубитися в ній і втратити інтерес до заплутаної історії. Так, з одного боку, читач мимоволі оминає деталі, не впізнає персонажів, які ...

"Підземні ріки течуть" Євгена Ліра: вище від страху

Після тривалої паузи я потрохи навертаюсь до оглядів книжок, причому роблю це не на фб, а в своєму блозі (даруйте, пане Цукерберг, але той ваш виступ в конгресі був непереконливим). Цього разу я стартую із Євгенія Ліра і його збірки "Підземні ріки течуть" горор-оповідань чи містичних оповідань - тут вже кожен читач може визначитись персонально, а я переходжу до справи. Містика в людській уяві є не стільки жанром, а стільки рефлексом, що десь у просторі нашого світу відбуваються незбагненні процеси, яким наша уява мимоволі надає впізнаванні та відлякуючі образи. З одного боку, неможливо надати пояснення звивинам своєї фантазії, а з іншого, незрозуміле притягує до себе питливий розум. Закриваючи двері до пітьми перед іншими людьми, особливо, перед дітьми, ми почасти забуваємо, що й самі були маленькими, що ми велися на заборонені плоди доки не куштували їхнє солодке і всю супутню гіркоту. В своїх оповіданнях автор концентрує гіркоту, згущуючи пітьму до цілком красивих маг...

Сергій Рибницький - Плейлист виконувача бажань. День перший

  День перший   — В лісі знайшли тіло молодої дівчини — тому вибачайте за тимчасові незручності! — нервово гаркнув молодий чоловік в однострої, на правому боці щелепи неголеного обличчя якого блищав шрам від опіку. Його голос більше за власну появу практично одразу збадьорив сонних пасажирів в салоні автобуса і поодинокі буденні перемовини перейшли в гнітючу паузу тоді як сам водій автобуса лише ліниво увімкнув власний смартфон, аби впевнитися що й без того добряче відстав від графіку. Невдоволено прицмокнувши устами, він втомлено поглянув на взуття поліцейського, який наніс на просочену гумою червону підлогу бруду в перемішку із стеблинками торішньої трави. Правоохоронець дивним відсутнім поглядом просканував напівтемний салон, його щелепи заходились рухатись з боку в бік і раптово вийшов назовні, дзвінко зачепивши прикладом зброї металевий поручень. — Та це недовго буде. — пролопотів про себе водій, важко зітхаючи та ховаючи смартфон у внутрішню кишеню синьої куртки....