веджат

 

ранок все тоншає до крила голуба

якого ловить маленька дівчинка

і везе його в долонях

автобусом поруч із татом контуженим

воїном

до порослих пасовиськ і змілілих річок

подалі від міських грай поближче

до чаші виповненої сивим вином

 

рядки від руки все довшають

нескінченним потоком бляшанками

ринв од випадкового дощу

вони губляться в топонімах і апокрифах

в думах злив і чаші тайної вечері

де срібним вином вервечкою

перед відльотом ніжаться лебеді

 

а стукіт серця нерівний затягнутий

ніби дорога

якою везуть полоненого голуба

позбавленого пари і випадкового дощу

коли з-під даху видно

зовсім іншу чашу зовсім інше вино

в якому плаває око