про людське око

 

ти знаєш, я обов'язково піду безлюдною дорогою:

побільше дерев, поменше напрямків руху,

десь далеко голоси заклопотаних людей -

не втекти і не дійти, треба вигадати причину

і розповідати її сотні разів тобі і друзям,

казати, що небо дзеркало, а листя - його уламки,

ці вигадки й усі наша мудрість,

коли я все-таки гримаю в двері ми мовчимо.

 

я спіткнувся об час,

тріснула кераміка і шматки в ніч,

це режисерська версія нас:

просто жити разом про людське око.

 

ти знаєш, на дітях відпрацьовують удари -

вони листя, запасний варіант коли напиваєшся,

їм нікуди йти, їхня дорога й так безлюдна,

в їхніх душах зачаївся запах перекису водню,

а поверхи товстий-товстий шар відеоігор;

куди їм йти і казати: якого біса?!

їх виставили на показ, ними оплачено рахунки,

коли вони все-таки гримають в двері ми мовчимо.

 

так ведеться: робити щоб вижити,

обмінювати час на ніч, ніч на час,

колись я усміхався, танцював і кричав,

далі - за лаштунками, за лаштунками,

світло залишилось в листі

про людське око, про людське око.