«Контрики» (+18)

 

 

Йому снився високий політ над нічною землею на борту квадродрона, або ж то було вільне падіння з нерозкритим парашутом за спиною. Невпинне падіння, від чого тіло здавалось невагомим над ніччю, яка поширилась на півкулю і пітьма внизу розбавилась вогниками міст. Руки здавались крильми і він розкинув їх в сторони, аби піймати більше простору. При цьому холоду не відчувалось і він різко полетів вниз до дрібних вогників нічних міст, які вмить розсипались на пікселі, а за мить склались у картинку здоровецької чорної ями, а його права рука із шипінням дряпанулась об тверду поверхню. Мозок ще не стиг усвідомити всю небезпеку як інстинкт самозбереження змусив кінцівки шукати опори і лише та сама права рука зачепилась за виступ на стіні між залізобетонними блоками. З подряпинами та розтягнутими м'язами він виліз на твердиню і знесилений ліг на спину.

Судомне дихання висвистувало в легенях, кінцівки й м'язи ломило після напруження, на шкірі виступив піт. Філ дякував усім космічним силами за порятунок і намагався збагнути, це сон чи реальність? Сонячне проміння косо падало на стіну крізь отвори з протилежного боку, ранкова спека додавала втоми розтягнутим м'язам. Тиск крові в голові спав і звуки виповнили простір. Першим, звісно, був всепроникаючий гул транспорту — він завжди чується першим й сигналізує про буденну реальність. Філ поволі підвівся і роззирнувся довкола, щоб зрозуміти де він і що взагалі відбувається.

Довге напівзруйноване приміщення, яке чудово підходить, вірніше, підходило під склад чи виробничий цех, де збирають срібно-нітрілові акумулятори. Філ саме працює в такому цехові і площа виробничого приміщення один в один як ця руїна. Він присів на краю ями, в яку ледь не втрапив. Як його сюди занесло? Філ вчора міг з рештою дівчат і хлопців розкусити ампулу легальної синтетики. Тільки ось таке провалля в пам'яті і таке провалля під ногами з ним трапляються вперше.

Самопочуття кепське. Схоже, адреналін "постарався". Для початку необхідно визначити своє місцезнаходження. Філ увімкнув смартбраслет, екран якого загорівся "00:00" і значком повної розрядки, а потім згас.

— Курва... — втомлено підмітив Філ і покульгав до великої діри в стіні, придивляючись собі під ноги, аби не втрапити в ще одне провалля.

За розламом поросли доволі густі дикі хащі на асфальтовій площадці. В повітрі стояв той самий гул транспорту за іншими покинутими величезними приміщеннями, що наштовхнуло Філа визначити своє місцеперебування десь за межами міста вздовж однієї з основних магістралей. Оскільки недалеко за промспорудами цієї миті протяжно гудів апмерний надпотужний електроавтопотяг завдяки своєму універсальному волесівському двигунові і швидкості в сто кілометрів на годину. А практично усі носії волесівського двигуна не мають права їздити містом із такою швидкістю, оскільки в межах житлової зони діють хвилі «заглушки швидкості», через які чіпи обмежують оберти двигунів до п'ятидесяти-сорока.

Філ обтріпав свій синій комбінезон, який виглядав практично як новенький, немов він щойно впав на землю, а не шаленів усю ніч. Дивно. Чоловік похлопав себе по кишеням з надією знайти універсальну «айдішку». Ні чорта. Як тепер вибратись звідси? За мить від постійного транспортного потоку до напіврозвалених промислових об'єктів відділилась електроавтівка із синьо-червоними проблисковими маячками, здіймаючи посаду себе куряву. Філ помітив їх і з острахом подумав, що вчора міг вживати і більш серйозніші препарати якщо до нього женуться копи. Схоже, ці чуваки в броньованому "Сяомі" явно служили в спеціальному загоні.

Заґратований бампер однозначно націлився на робітника, який страждав на тимчасову амнезію. Колеса зашипіли від різкого гальмування і автівка завмерла за декілька десятків метрів, піднявши за собою хмару куряви. Дверцята вмить прочинились і копи вискочили із салону із дещо старомодними «Глоками», які зазвичай заряджали експансивними набоями. Віртуальні приціли, які із сенсорів проекціонувались перед обличчями правоохоронців, завмерлі на грудній клітці та лиці Філа — він швидко здійняв руки вгору, не бажаючи жартувати із бійцями спеціального загону.

— Ані руш! В нас тут «контрик»! — крикнув, плюючись слиною, бритий налисо коп.

— Зараз потанцюємо. — тримаючи запалену цигарку в роті, по-діловому підмітив другий коп із короткою зачіскою і в чорних окулярах.

— Я вже думав, що ранок промайне без події, без радості, без пристрасті, без жодного «контрика»... — по-злому шипів перший коп, виходячи з-за дверцят і не опускаючи зброї.

Філ так і завмер з піднятими руками — якщо вони хотіли налякати правопорушника, то копам це добре вдалося. Тільки от чому вони так його кличуть — «контрик»?

— Ми будемо робити це швидко чи зачитаємо права? — перепитав в напарника другий коп, з відводячи прицілу від грудної клітки.

Після цієї фрази правоохоронці озвались один до одного веселим сміхом, немов після надзвичайно влучного і дотепного жарту. Філ не поділяв їхнього почуття гумору, бажаючи опинитись будь-де, навіть звалитися в ту яму, падіння куди уникнув кілька хвилин тому.

— Права? — на ходу перепитав  перший коп, підійшовши майже впритул до того, кого він кликав «контриком», — Права для громадян.

— Я громадянин, просто мій смартбраслет розрядився... — було заговорив Філ, намагаючись при цьому не дивитись в очі копам.

— Закрив свого рота, нікчемна «контра»! — гаркнув слиною лисий, — Тримаєш його, Остапе? — запитав у напарника.

— Най тільки ворухнеться на міліметр — я йому аж цілий сантиметр відстрілю. — підтвердив Остап, не випускаючи цигарку з рота.

— Чув, «контрик»? Коли відбирав роботу у людей, то ти не очікував, що із тобою будуть поводитись як із сміттям? Але чому «як», коли ти і є сміття, а ніякий ти не громадянин.

— Що? — перепитав Філ, не розуміючи правоохоронця.

Піт вкрив лисину поліцейського попри лише ранкову годину і бронежилет із вмонтованим охолоджувачем. На його обличчі вищирилась кровожерлива посмішка:

— Прийдуть до тебе, «контрику», три праздники в гості. А що перший праздник — копняк тобі під ребра. А що другий прадзник — ножиком тобі в живіт. А що третій праздник — куля в груди, «контрику», куля в груди. — розспівував спотворену колядку перший коп, ховаючи пістолет в кобуру. — То що, Остапе, стандартна програма?!

Остап дочекався доки його напарник вдягне магнітно-шокові кайданки на зап'ястки нещасного чоловіка в синьому комбінезоні і аж опісля відказав:

— Буде так само як й вчора. А ми ж не любимо повторень, так, Опанасе?

— Ви про що? — боязко запитав Філ, тримаючи закути в кайданки руки перед собою.

— Про хірургічне втручання, «контрику», про хірургічне втручання. — підморгнув Опанас, а за мить свідомість покинула Філа опісля шоково-зупиняючого розраду в кайданках.

Попри спеку на вулиці всередині броньованого «Сяомі» панував відносний комфорт. Легка прохолода привела Філа до тями. Він знаходився на задньому сидінні патрульної автівки, прив'язаний гальмівними ременями. Вздовж дороги тягнулись будівлі із суцільними стінами без вікон, без дверей із різноманітними графіті на стінах, серед яких найбільше виділявся малюнок смерті — голий жовтий череп на чорному тлі. Недобрий знак.

— Де ми? Куди ми їдемо? — простогнав він, відчуваючи біль у тілі після електрошоку.

Копи на передньому сидінні засміялись.

— Воно запитало: «Де ми?». — захихотів Опанас, пускаючи слину, Філ обмацав свою потилицю і відчув пальцями рану, щось підсохле. Кров.

Копи захихотіли з новою силою і Опанас увімкнув програвач. З динаміків залунала ритмічна, високочастотна електронна музика, яку Філ раніше ніколи не чув, але несподівано для себе легко піддався її звукам. Немов впав в якийсь транс без емоційної на те причини.

— Ти ба, він її чує! — захоплено вигукнув Опанас, спостерігаючи як їхній в'язень танцює сидячи на сидінні, — Я ж казав, що «контрики» її чують.

— Їдемо до твоєї сестри? — уточнив Остап.

— Давай, до неї, не хочу сьогодні за такої спеки випускати «контрика» в поле і вислідковувати виродка.

Вони в'їхали в лабіринт із одноповерхових гаражів, які в купі являли собою своєрідний житловий квартал. Металеві утеплені брами рясніли інформаційно-рекламними вивісками: бар, майстерня, пекарня, або замість слів блимали недвозначні картинки продажу інтимних послуг, послуг комп'ютерного зламу, зброя, легальні чи не зовсім наркотики — власне все, чим мала б перейматись поліція. Люди снували туди-сюди, занурені по вуха в свої гаджети та дрібні справи, лякливо даючи дорогу патрулю. Якщо влаштувати тут рейд, то можна багато якої мутної риби наловити. Хоча Опанас і Остап входили до спецзагону, інтереси якого лежали далі від подібної кримінальної дрібниці.

— Ну що, «контрику», подобається місце? — перепитав Остап.

— Чому ви кличете мене «контриком»?

— Бо ти клятий «контрик»! — замість напарника різко відказав Опанас, також дивлячись в дзеркало заднього виду. — Континіумно-серійна людина.

— Що? — здивовано перепитав Філ.

— Що? Ти там взагалі розгубив запас слів? Ти озирнись довкола, озирнись на всю цю погань, — вказав Опанас на нетрі одноповерхових гаражів, які кишіли людьми не надто приємної зовнішності, — на все це сміття, злидні і лайно під ногами до купи. Оце все завдяки тобі і решті «контриків». Чи в тебе з пам'яттю проблеми?

— Та хрін що вони пам'ятають. — Остап вимкнув програвач і пригальмував, — Ти хоч де працював, «контрик»? — він перехилився через переднє сидіння і за допомогою нагрудного сканера отримав інформацію з QR-коду на шевроні спецівки пійманого «контрика».

Бідолашний Філ втиснувся в заднє сидіння, очікуючи на свіжого удару, але коп читав дані, яка транслювалась перед ним голограмою.

— «Акумулятори Ред-Хаус», — оголосив він назву компанії, де працює Філ, і рушив далі автівкою — остаточно ліквідували виробничий цех два роки тому через неможливість навчання робочої сили. Всіх «контриків» вирішено було скидати в яму. Не суперечить чинному законодавству.

Філ мотнув головою і насмілився перепитати:

— Тобто, закрили два роки тому? Зачекайте, ще вчора я там відпахав зміну. Якого біса?! Де моє робоче місце? Де ми зараз взагалі? Відвезіть мене у Вінницю!

— О, так! — задоволено вигукнув Опанас, пускаючи з рота хмару тютюнового диму і пригальмовуючи біля брами одного із гаражів, на якій синіми неоновими літерами було виведено напис: «Немезида».

— Пішла спека! — зі слиною на вустах гиготнув лисий коп і дав «п'ять» напарнику.

Остап одразу наказав Опанасові:

— Кажи своїй сестрі, най відчиняє і готує усе для зламу. Чуєш, «контрику», — повернув той обличчя до полоненого, — ми тебе ламатимемо. А спробуєш втекти, то ми збільшимо заряд в кайданках так, що в тебе з вух попливе кетчуп. Між іншим, — загиготів той, пускаючи дим, — це і є Вінниця, «контрику».

— Вірніше, все що від неї залишилось. — додав лисий, бризкаючи слиною і по-ідіотському гигочучи.

Опанас вийшов із машини і зник за брамою Немезиди, а Остап увімкнув рацію у вусі:

— Диспечер, це ЕлІкс-173-й. Як чуєте мене, прийом?

— ЕлІкс-173-й, це диспечер. — озвався штучний переговорний інтелект, — Що у вас сталося, побратими?

— Диспетчер, необхідний дозвіл на застосування електромагнітного спрямовувача.

— Назвіть причину.

— Виявлено континуумно-серійного втікача. На наш наказ зупинитись і здатись об'єкт не зреагував та втік. ЕлІкс-173-й наразі здійснює переслідування, однак потребуємо вогневої підтримки — за даними сканування континуумно-серійний об'єкт працював із вибуховими речовинами. Можливий терористичний акт. Як зрозуміли, диспечер?

— Зрозуміло, побратими! Дозвіл надано. — люб'язним голосом озвався штучний інтелект.

Остап виволік Філа в кайданках на очі люду біля гаражів, який все те здайдужіло спостерігав: просто психовані копи із спецзагону розправлятимуться над ще одним «контриком». Опанас вийшов із гаражу і задоволено потер руки, дізнавшись, що тепер в їхньому розпорядженні електромагнітний спрямовувач, який захищений спецдозволом лежав в багажнику. Доки безпомічний Філ стояв під палючим сонцем і роздивлявся на справжній мурашник довкола, на людей в дивному одязі із дешевими охолоджувачами та все намагався скласти в своїй пораненій голові уривчасту інформацію, копи дістали із багажника кераміко-пластикові схожі на кулемети ті самі спрямовувачі. Зброя виглядала не надто загрозливою як вогнепальний аналог і на кінці дула кріпився спеціальний проекційний екран. Для Філа ця чортівня видавалась дивакуватою, але люд, який снував довкола, помітно почав оминати подалі продовгувату зброю. Порохова куля чи нітрілоприскорена — це річ звична і є непогані шанси відбутися при її влучанні незначним пораненням, а от електромагнітна хвиля в радіусі кількох десятків метрів перетворює внутрішні органи на кашу, а за режиму «бетаматеріалізації» легко трощить фізичні об'єкти — від плоті до металу. Право на застосування спрямовувачів мають лише правоохоронні спецпідрозділи і військові.

Господарка «Немезиди» зустріла їх згорбленою втомленою поставою, сидячи за прозорим монітором, де миготів програмний код. Сестра Опанаса виявилась грузною жінкою із довгим розпатланим з помітною сивиною волоссям, зодягнена в доволі затертий одяг в стилі прихильників буддизму. Правда, в урбаністичному стилі і сестра Опанаса не сповідувала буддизму чи якусь іншу релігію. Вона з відразою дивилась як її брат із напарником затягують до її заставленого мотлохом житла переляканого «контрика» задля подальших кривавих розваг. Вона спокійно перехилила в себе декілька разів із пляшку самопального рому.

— Досить цмулити бухло, Немезидо, — озвався до неї Остап, не витягаючи цигарки з роту, — ти старієш з кожним днем.

Інтер'єр в її гаражі являв собою нагромадження усього з усюди: старі гаджети, інструменти, деталі, акумулятори, баки, балони, сушена трава, декілька холодильників, купи одягу не першої свіжості. В одному кутку стояла душова капсула, а в іншому спальна капсула. На стелі миготіли лами денного світла, система кондиціювання рівномірно гула від стосу акумуляторів.

— Давай, бухачка, допоможи нам! — гаркнув слиною Опанас до сестри, коли вмощував Філа на стілець, причепивши кайданки до підлоги, а самого бранця фіксував ременем за плечі до спинки.

— Агов, Опанасе, це ж твоя сестра, вас же разом почергово вийняли з однієї вагіни. Не завадило б трохи поваги! — різко зауважив Остап, ставлячи на поличку біля себе електромагнітну зброю.

— Ну а чому власне я маю з ним тут волочитися? Як прив'язувати — я, як кров змивати — я, як доганяти і валити на землю — я.

— Ти — спортсмен, а я — ні.

— Послухайте, відпустіть мене... — здавленим голосом мовив Філ.

— Ніхуя я не слухатиму!!! Закрий нахуй свого рота, «контрик»!!! — бризнув до нього слиною Опанас, вирячивши очі.

— Не кричи... В мене голова гудить... — важко мовила сестра і дорікнула Остапові, — А ти не кури, бо тут все може добряче бахнути.

На миті в гаражі запанував лише гул кондиціонерів і холодильників, при цьому на обличчі Опанаса майнула тінь остраху і він намагався не піднімати очей ні до сестри, ні до напарника, який скинув свої темні окуляри, оголивши свій злючий погляд, і прошипів:

— Тільки спробуй, курво, ще раз стати між мною і цигаркою...

Немезида криво усміхнулась і розвела руками, мовляв, як знаєш — якщо щось займеться, то вибухне так, то всі вони помруть раптово і безболісно, настільки це взагалі можливо. Опанас, зафіксувавши Філа по рукам і ногам, щоб той не міг і поворухнутися, двічі вдарив жертву кулаком в обличчя. Бідолашному Філові на мить здалося, що на його обличчі зникла нижня щелепа і права вилиця — настільки удари паралізували нерви, а вже за секунду тупий біль полився в його мозок. Опанас, бризкаючи слино, відразливо захихотів.

Остап став перед «контриком», розпаковуючи бронижелет-охолоджувач, фокусуючи холодний погляд на Філові, який важко мотав головою після ударів напарника. Опанас сів біля своєї сестри, морщачи носа від запаху її немитого тіла і демонструючи інтерес до даних, які висвітлювались на моніторі. Розумів він не багато, але здобуті знання під час підготовки в академії дозволяли йому не почуватись повним невігласом при спогляданні цифрового потоку.

— Люблю такі миті, — мовив Остап, діставши із кобури «Глок», — коли перед мною сидить зв'язаний «контрик» і ще нічого не розуміє про теперішнє і, тим більше, про минуле. Проте готовий поставити на кон свій пістолет, що твої думки так чи інакше крутяться навколо сімейних фінансів. Терміново потрібна чимала сума, так?

— Кхм... — відкашлянув Філ згустком крові і до нього дійшло, цим копам чимало відомо про нього, — Ми з дружиною хочемо переїхати в Київ, збираємо гроші на квартиру. То справа в грошах?

Немезида швидко набрала декілька команд на клавіатурі, сьорбнула рому і пробелькотіла:

— «Контрик» четвертої хвилі. Це була передостання. Тоді та жадібна наволоч вже знала про недоліки і вживлювала чіпи з високим захистом. Не проблема, але забере трохи часу.

Фіз озирнувся до неї, в її мутні від рому очі, невмиване обличчя і благально мовив:

— Відпустіть мене... Ну що вам від мене потрібно?

— Ми хочемо дізнатися, хто ти і розповісти тобі це. — запалив нову цигарку Остап, ховаючи пістолет назад в кобуру, — Розумієш, ми з напарником... Скажу по-іншому: нам мало калічити і вбивати, нецікаво й нудно. А якось розповіли ми одному «контрику», хто він і скільки вже років існує як «контрик» — того так вивертало від почутого, що це виглядало солодше ніж опісля їхнього розтрощеного кастетом обличчя. Тут до нас із напарником дійшло: ось де справжній біль. А для нас справжня насолода.

— Ми не практикуємо чисто психологічного насильства. — підтвердив з-за його спини Опанас, знявши із себе бронежилет-кондиціонер та капроново-шовкову сорочку, — Порушники закону повинні боятися нас не лише через слова, не через поліційний значок чи електромагнітні іграшки. — коп залишився вище пояса в чорній майці, на грудях було помітне татуювання емблеми здвоєного молоту, який був символом ультралівої організації, — Вони мають знати нас як насильство, універсальну зброю, яку завжди можна застосувати, бо ми живемо, б'ємо, ламаємо, вбиваємо і кайфуємо!

— Коли злочинці мають справу із нами — вони мають справу із законом. — взяв слово Остап.

— А хіба я злочинець?

— Ти — «контрик», тобто, суб'єкт позбавлений громадянства. Ти ж не знаєш конституцію, де у визначенні громадянина чітко зазначено: «громадянином є будь-яка людина, яка може підтвердити своє перебування в часово-континіумній площині терміном двадцять чотири годин плюс одна хвилина». — копи дуетом процитували статтю із основного закону, а далі говорив лише Остап, — Ну, «контрик», ти впевнений, що можеш без стороннього втручання не зникнути із цього стільця ще хоча б двадцять три години?

Тут до Філа почало доходити. Чутки, які літали цехом, тепер здавались не такою вже й дурнею. Так, раніше він звертався до кредитних систем по позику, натомість йому пропонували звертатись до свого працедавця. Гроші немаленькі, але отримати їх було реально. Власник бізнесу через свого менеджера запропонував угоду: сума, якої цілком вистачить, аби придбати двохкімнатну квартиру в блоці на лівому березі Дніпра для його сім'ї. Тільки Філ не зауважив, що гроші надаються його дружині і двом дітям, а про самого Філа жодної згадки, окрім цілого абзацу, згідно якого він шляхом «мультичасової проекції відпрацює надану позику до повного виконання фінансових зобов'язань». Він й раніше бачив подібних працівників, які йшли на ці умови. Вони постійно з'являлись в цеху найпершими, працювали як всі, але ніхто ніколи не бачив як вони приходили і йшли додому. Решта особливо не зважали, бо час такий — люди один одному вже мало цікаві.

— Почну з Фолкнера. Завжди краще починати з Фолкнера, а там буде видно як піде розархівація. — Немезида важко підвелась своїм масивним тілом, її сиве волосся спало на обличчя і вона заледве дійшла  до стелажу зі старими книгами.

— Давай, швидше. — підігнав її Остап, пускаючи дим в стелю і мовив до Філа — Тобі також цікаво буде дізнатись про себе.

— Хіба мого смарт-браслету не достатньо?

— Він слугує нам лише маячком.

— Він дає зрозуміти, що якийсь «контрик» зумів уникнути заготовленої для нього утилізації. — пояснив Опанас.

Тим часом Немезида дістала з полиці потертий томик творів Фолкнера, підійшла перевалком до Філа і сіла поруч нього, розгорнувши книгу. Її очі забігали рядками, а уста ворушились від тихих слів, які вона хапала із книги. Копи замовкли і вичікувально стояли у них над головами, націливши погляд на жертву. Сам Філ нічого не розумів і зніяковів від несподіваної тиші, тому з боязком спробував порушити спокій обережним питанням:

— Що ви робите?

— Тихо, не заважай читати. — грубим голосом озвалась Немезида, не відводячи погляду від пожовклих сторінок, — Для твого чіпу необхідний бездротовий злам. Проте закладена в ньому система захисту одразу блокує дані як тільки підключається гаджет із програмним кодом. Тобто, як тільки цифровий софт йде на контакт — дверцята на замку і їх ніяк не відкриєш. При цьому цей чіп йде на контакт із подібними чіпами, які свого часу закладали програмістам. От в мене такий чіп є.

— Ти теж «контрик»?

— Ні, це як телепатія. Вірніше «блютус» вище сорокової версії.

— Тому твоє прізвисько Немезида? — перепитав Філ.

— Їй довелося на це піти, аби мати роботу, тоді як такі «контрики», як ти, відбирали заробітки в інших! — гаркнув слиною Опанас, але сестра подала йому знак, що б той замовк.

— Немезидою мене називають і за інші речі. За мить дізнаєшся за які саме. Щоб здолати захисний бар'єр твого чіпу бездротовим методом, необхідно користуватися текстом із особливими лексичними конструкціями, за допомогою яких ламається код захисту. Іноді починаю з Кокотюхи, буває відразу стартую із Джойса. В твоєму випадку читаю Фолкнера — це дозволить виявити семантичну гнучкість кодової системи твого чіпу.

Філ нічого не зрозумів з її слів, збоку все виглядало досить химерно: двоє копів-садистів стоять в очікуванні катування жертви, огрядна алкоголічка читає Фолкнера, намагаючись зламати цифровий захист, а він все складає і складає до купи свою дійсність. Невже це правда? Подорож в часі? Скільки він пам'ятав, до цього люди ставились із великим скепсисом. Лише колись в новинах промайнула чутка про прорив в дослідженні телепортації. В спеціальному випуску в інтернет-каналі демонстрували цілу годину репортаж-розслідування щодо нераціонального використання фінансів науковцями в лабораторії. Тоді Філа це не зацікавило, тому він більше відтворював в пам'яті угоду між ним і працедавцем. То був немов договір із дияволом. Що ж він віддав взамін на отриманий кредит? Його перетворили на робота? Загіпнотизували? Трясця!

Читання тексту тривало хвилин десять. Остап докурив цигарку за нетерплячки, погладжуючи руків'я пістолету, а Опанас дістав розкладного ножа і штрикав ним пластикову накладку вертикального системного блоку, який вийшов із ужитку ще років двадцять тому. Несподівано Немезида закрила книгу і різко звелась з місця:

— Ні, тут потрібен Кант. Для зламу необхідна стара-добра «Критика чистого розуму». — вона підійшла до стелажів і дістала ще більш затерту працю німецького філософа із відірваними кутиками обкладинки.

— Блін, довго. Раніше ти такі чіпи взламувала на один-два. — важко видихнув лисий коп, якому вже ставало нудно і, відповідно, його поведінка могла змінитись будь-якої миті.

Немезида відмахнулась і сіла читати томик Канта доки Філ молився космічним силам, щоб той чіп ніколи не піддався подібним заклинанням з боку старої алкоголічки. Остап нетерпляче знову дістав пістолет і перевірив патрон в патроннику. Він наче той вулкан вже був готовий до виверження. Опанас взяв в руки іржавий трубний ключ з полиці для інструментів і почав насвистувати мелодію пісні «I singing in the rain», відтворюючи в пам'яті  сцени насильства зі давньої кінострічки «Механічний апельсин» і наперед уявляючи, як доволі швидко відтворюватиме картинку насильства над «контриком».

— Суко, швидше, бо зараз продірявлю тобі голову! — заверещав Остап, націливши «Глок» в сиве волосся сестри свого напарника, — Тут буде тільки моя гра! Давай, суко, ламай клятий чіп! Давай...

Філ замружився і втягнув голову у плечі в очікуванні, що ось-ось і почнеться криваве місиво, що на нього чекатиме довгий нестерпний біль. Тому він закричав від напруження, формуючи свою останню на рівні рефлексів лінію оборони, практично розриваючи криком собі горлянку і довколишній простір. Трубний ключ пронизливо задзвенів об бетонну підлогу, а Філ кричав:

— Не чіпайте мене!!! Не вбивайте мене, виродки!!!

Несподівано йому у відповідь пролунав глухий голос Немезиди:

— Та не верещи — їх вже немає...

Філ розплющив очі: там де стояли двоє садистів — самотньо лежав іржавий трубний ключ, який мить тому тримав Опанас. Потім він перевів погляд на свої руки, бо відчув полегшення. Шокові кайданки на зап'ястках зникли. Він абсолютно нічого не розуміючи, поволі озирнувся довкола і зупинився на Немезиді, яка збайдужіло підвелась, сіла за стіл перед монітором комп'ютера, неакуратно відкинувши томик Канта і потягнувшись за випивкою.

— Я б запропонувала тобі випити, але «контрики» здебільшого не переносять алкоголю. Вірніше, вони не п'яніють. — прохрипіла вона змоченими ромом горлом.

— Мені навіть страшно запитати, що тут щойно відбулося...

— Раніше я кайфувала від вбивства «контриків»: ми хапали того, хто уникнув утилізації, везли сюди чи катували на місці — байдуже, бо за них ніхто не заступався. Вас не захищає закон, на вас усі тримають зло, бо через вас багато людей втратили доходи. Міста різко зсунулись в бік через утворення величезних районів без мешканців та місцями для щоденної утилізації. Я могла робити з вами все, що завгодно, бо за кілька годин ви і ваша покалічена плоть безслідно зникали до останньої клітини — так що не було необхідності змивати із себе сліди своєї ж жорстокості чи то злоби. Я не можу це розрізнити. Страшно, так? Чи може спокусливо, га? А як би ти вчинив на моєму місці, коли я б була в твоєму розпорядженні і над мною можна було чинити що хочеш, а я наступного дня знову з'являлась цілою і неушкодженою, ще й ні на день не постарілою і нічого не пам'ятаючи, а?

Її питання залишилось без відповіді, оскільки Філ не розумів, що говорить ця сива п'яниця. Він радше припускався думки, що це так із ним продовжує гратися вжитий наркотик, просто його мозок оточення сприймає по-своєму.

— З часом мені все обридло. — говорила далі Немезида, сьорбнувши із пляшки і доходячи до того стану, коли язик ледь помітно заплітався, — Або не обридло, бо насильство для мене вичерпалось в своїх можливостях. Ми вбили десь із сотню «контриків», обличчя яких перед мною склались у порожнечу, у ніщо, у марнування часу. Нехай ми багато втратили і в чому опісля цього ми знайшли своєрідну компенсацію? В побитті і в убивствах — в неконтрольованому задоволенні свого темного боку, який вже вичерпався. І що лишилось далі? Бухати до білої гарячки?

— Вони теж «контрики»? — запитав Філ.

Немезида невпевнено підвелась і посунула до душової капсули, де на підлозі виднілась пластиково-керамічна кришка каналізаційного зливу. Філ зібрався з думками і легко скинув із себе гальмівний ремінь, який мертвою гадюкою повис на спинці стільця. Його тіло буквально зраділо свободі без присутності психованих копів.

— Колись їх узяв внутрішній відділ. Узяв за те, за що ловлять усіх неврівоважених і жорстоких людей. Моєму брату і напарнику залишалось безчестя або стати своєрідними «санітарами» ось в подібних нашому районі. «Поліцейські-контрики» серед будівель із «контриками», із злиднями в злидняцьких умовах — ну хіба це не єдине вірне рішення? Як ще можна тримати нас під контролем? Тим більше, що мій брат і його напарник не знають, що вони «контрики». Ніхто із «контриків» не знає, хто вони насправді, якими б насильницькими методами люди на них не впливали.

— Вони ж не чули музику. Тоді як її звуки для мене були дивними.

— Той бік вашого небуття ще мало досліджений. Я десь знайшла інформацію, що то придумали вносити певні маркери, аби одні «контрики» не вирізняли інших, аби звести до мінімуму можливість їхнього навіть тимчасового об'єднання. Бо це загроза для сильних світу.

Він торкнувся свого обличчя, місць ударів і подумав, що на завтра слідів не залишиться. Як і споминів. Немезида відкрила люк і вичікувально поглянула на «контрика» мутними очима.

— Я так само зникну?

— Ти хочеш це знати? Мені більше не в кайф мордувати «контриків».

— Хотів би знати, скільки мені ще терпіти твою компанію.

Немезида несподівано загриміла п'яним сміхом, з її очей потекли скупі сльози:

— Ні, ти в мене не залишишся. Не спокушай мене і людей, які тут живуть. Залазь сюди і повзи під землею до головної труби. А там побачиш світло — йди до нього як в кращих традиціях людства.

— Ти мені більше нічого не скажеш?

— Трясця, сам напросився... Орієнтуйся на час своєї робочої зміни. Який в тебе був щоденний робочий графік?

— З восьмої ранку до восьмої вечора?

— Ось тобі й відповідь.

— І потім я зникну?

— Угу. А завтра ти знову з'явишся о восьмій ранку на тому самому місці, що й сьогодні.

— Чорт, я ледь не впав у глибоку яму. — Філ оглянув свої рани на пальцях, — Чому там була яма?

— Нахрін воно тобі?!

— Для чого та клята яма?

Немезида повернула обличчя до пляшки рому на столі. Філ послідував за її поглядом і зрозумів, що їй потрібно. Він вмить вхопив пляшку.

— Скажеш — тоді віддам.

— Курва! Гаразд, скоро Різдво, то матимеш від мене подарунок. — здалась жінка, яка сьогодні просто хотіла напитись і щоб її ніхто більше не турбував, — Проблема «контриків» цілком очевидна — вони з'являються кожного дня в певному місці, з однією і тією самою пам'яттю, того самого віку з точністю до секунди без помітних ушкоджень після попередніх появлень. Тобто, вас нічому не можливо навчити. При цьому на підприємствах рано чи пізно доводиться змінювати обладнання на більш сучасніше, або просто переїздили в інше місце. Виходить, як тебе навчити новим навичкам, новим командам і, тим більше, виробництву нових продуктів, коли кожного дня ти не здатен засвоювати нову інформацію? Треба переносити виробництво, а самих «контриків» утилізувати одразу при появі на тому самому місці, щоб не блукали і не робили дурниць. Яма — найдешевший спосіб. Ясно? А тепер вали.

— Зачекай, а як мені знайти свою сім'ю?

— Та блін, ти ж навіть не знаєш, скільки років ти вже «контрик»!

— Що?! Років?! І скільки ж? — схопився за голову він.

— Багато, повір мені. А скільки точно не казатиму, бо ти вмить заблюєш мені підлогу і мені доведеться чекати восьмої вечора, аби разом із тобою зник й твій біоматеріал.

— А що ж з моєю Люсею і дітьми?

— Ну, з цим простіше: за інформацією чіпу, за гроші щодо твоєї згоди на континіумну серійність вони змогли поселитись під Фастовом в житловому боксі. Не шик, але жити там краще ніж тут.

— Вони ж мали переїхати в Київ! — гнівно вигукнув Філ, ледь не запустивши пляшкою об стіну, натомість він поволі поставив її на стіл.

— Наша людська наївність завжди завершується болем. — підмітила Немезида, — А тепер вали звідси.

Перед тим, як вона закрила над ним люк, Філ поставив ще одне питання:

— І багато «контриків»... падає в ями?

— Бачив по дорозі довгу стіну із будівель? Там ще намальовані жовті черепи. Зможеш туди дістатися — пристав вухо до стін і прислухайся. Кому яма, а кому просто наглухо закрите приміщення. Повір, яма — то для більш везучих.

— Боже... — вражено прошепотів Філ, уявляючи собі масштаби сучасних відносин найму робочої сили.

— Якщо вже згадав бога... — задумливо мовила Немезида, тримаючи каналізаційний люк над його головою, — Скажи, перед тим як отямитись сьогодні вранці, тобі також снився нічний політ?

— Точно... — вражено прошепотів Філ і йому здалося, що він раптом намацав нитку для розплутування загадки явища «континіумної серійності».

— То зроби собі послугу — не прокидайся. — різко сказала Немезида і різко опустила люк прямо на голову Філові.

— Ах ти ж сука... — встиг прошипіти той і стрибнув вниз, аби ухились від ще одного удару.

Він звалився в невеличкий потічок нечистот, ліва нога і лікоть заніміли від отриманого ушкодження. В голові все змішалось і довкола запанувала пітьма. Чулась вода — вона дзюрчала, крапала, переливалась куцим відблиском від світла, яке проникало згори крізь дрібні шпарини. Хто б міг подумати, що під гаражними нетрями може існувати подібна каналізація. Насправді це спадок опісля житлових кварталів, які зникли з цієї території як тільки місто територіально перенесли до більш сучасних мікрорайонів.

Філ повз тунелем, будучи мокрим від стічних вод, терплячи сморід і радіючи відносній прохолоді в порівнянні із поверхнею. Тепер, отримавши свободу, він цінував її і тому пильно придивлявся та прислухався. Смарт-браслет він викинув одразу у воду, кожне джерело світла він оминав поволі й обережно. Якщо копи, нехай і «контрики» готові мучити і вбивати його заради розваги, то що взяти із решти простих людей в гаражних коробках. Ні, щодо людей Філ більше не плекав ілюзій — цей світ більше не існував для нього.

Філ не переймався питаннями справедливості — він працював задля виживання, а не для загострення уваги на абстрактних речах. Нині він спрямував погляд на світло в кінці каналізаційного тунелю, аж доки не виліз назовні. Хащі, стічна яма, брудний потічок, далекі будівлі і всеохоплюючий звук транспорту, який нісся десь далеко за лінією горизонту напівдиких закинутих територій. Десь за пагорбом, з боку якого виповз Філ,  копошився мурашник гаражів, наче торгова площа за буднього дня. Він бачив напрямок руху подалі від людей. Так, якщо ти випадаєш із часу, то необхідно рухатись в протилежний бік від островів цивілізації, яка не належить твоєму часу.

Кущі і висока суха трава шурхотіли об його комбінезон, сонце пекло так, що паморочилось в голові. Він крокував обережно, маючи маяком для себе дістатись тихих наглухо закритих складських приміщень в кінці галявини. Там була рятівна тінь. Раптом перед ним виникла біла собака. Просто матеріалізувалась з повітря, ошелешено закрутившись на місці і тоді розгублено поглянула на Філа. Тваринка явно дезорієнтувалась й налякалась і тому вишкірила зуби до потенційної загрози з боку незнайомої людини, але Філ не особливо церемонився і тому різко й голосно вигукнув:

— Ціба!

Пес відскочив і з недовірою озирнувся довкола, водячи носом в пошуках будь-якого знайомого орієнтира. Філ зрозумів, пес домашній за темно-червоним ошийником. Також очевидно, що домашній улюбленець був таким самим «контриком» як і він сам. Ну так, господар забажав мати чотириногого товариша на піку його здоров'я, доглянутості, щоб пес ніколи не старів і не доводилось витрачати час на його вигулювання. Ось і все, що було потрібно від пса двоногому «другові», доки не прийшов час господареві поїхати звідси. Колись на порослій галявині стояв будинок. Пес цього не знав, тому й заскимів і кинувся шукати свій дім. На мить Філ пожалів тварину, а потім рушив далі. Домашньому улюбленцеві виділили декілька годин на появу, а далі, аби пес не псував меблі, не сцяв і не срав — він мав зникнути. Так, доволі зручно...

В тіні відчулось полегшення. Він притулився вухом до стіни і заплющив очі. Наглухо закрита будівля всередині ледь чутно кишіла голосами. Так, там знаходились «контрики». Намагались зрозуміти, що з ними трапилось. Звісно, можна спробувати їм пояснити, але ж як до них дістатись і які слова підібрати? Та й який сенс, якщо завтра відбудеться те саме і вони нічого не пам'ятатимуть? Філові хотілося пити, але стресовий стан дозволяв все-таки ігнорувати спрагу і терпіти. Білий пес недалеко від нього сидів, знайшовши порятунок від сонця в тіні. Куди йому залишалось йти? Ні до гаражного мурашника — схоже, що запах звідти видавав дуже і дуже недобрі наміри щодо «контриків», навіть щодо «собак-контриків». А до Філа він все-таки наблизився, за звичкою довіряючи людям-мудакам.

Час все минав. Він, пес і люди всередині закритих будівель все очікували на відповіді. Філ хотів знати більше. Що з його сім'єю? Дівчаток він знає маленькими і вони щовечора гомонять окремими фразами, ще не маючи «дорослих» мрій, лише радіючи новій віртуальній ляльці чи квазіцукеркам. Ким хотіла вирости Лана? Або ж якою бачила свою майбутню сім'ю Ніка? Щодо дружини, то між ними все якось заглохло у розвитку відносин після народження Лани, а розійтися вже не наважувались. Спільний бюджет виявився значно економний, ніж поодинці. А можливо, що то дружина підштовхнула Філа до цього кроку — стати «контриком». А можливо, що це йому тепер просто дурні думки лізуть в голову.

Сонце пливло до горизонту, а спека все не спадала. Пес здебільшого не зводив з Філа очей, а він сам відчував утому через легке зневоднення. Думки крутились навколо його вічної появи в одному і тому самому місці однієї і тієї самої години. Думав про бога і про своє безсмертя. Раніше Філ картав би себе за подібну слабкість, ба навіть дитячість. Хто ми перед вічною силою як не діти. Хоча із дитячістю давно покінчили відколи ті діти почали підривати цілі будівлі в ім'я ефемерної справедливості. Дідько, ті дурні діти своє отримали по повній. Філ раніше дивився про це інтернет-репортажі і сприймав це як належне, але тепер по ту сторону справедливості він почувався значно ближче до дітей-камікадзе, ніж до смертного людського мурашника за кілька сотень метрів від себе.

Чим швидше темніло, тим медитативнішими ставали думки Філа. Пес зголоднів і тому наважився максимально наблизитись до єдиної знайомої довкола живої істоти. Тварина притулилась до стіни й крізь гул невпинного транспорту також дослухалась до голосів крізь стіни, нашорошувала вуха, затримувала часте хекання, а за мить продовжувала ритмічно дихати у незнайомому світі. Домашній улюбленець змирився — ось за що їх можна любити: ти забираєш цуценят у суки і пес росте, прив'язується до тебе без зациклювання на своєму минулому. В нього немає бога, про якого сам Філ думає, дивлячись на яскраво червоний край неба на заході. Що таке бог як не безсоння, до якого ти поступово наближаєшся, як твої думки раніше так чітко відмежовані одна від одної,  втрачають контури, межі, немов та пітьма, яка все шириться на закинутими територіями, над ямами із мертвими людьми, які добровільно злились із часом, на стінах, де у відчаї і нерозумінні мліють такі самі люди, і всі вони не в силах уникнути циклу завершення та відродження як це спекотне небо, яке горить сірником, тягнучи у попіл усі сенси і надумані цінності, що Філові й псу поряд ні за що хапатись і ні до кого йти розповідати історії із минулого дочасового життя, бо тепер нерви втрачають чутливість, секунди стрімко тануть до 20:00, а звук транспорту ні на мить не вщухає, бо десь ще люди працюють над товарами й послугами щоденного вжитку, вантажать в електроавтопотяги і відправляють до точок призначення, бо ж рух мусить бути вічним і не зважати на сенси, на силу тяжіння, яка вже полишає Філа, і він здіймається взором вгору до перших зірок, де пітьма все наступає і наступає, глибшає в тліючому небі, де холодний космос під силою втрати сенсу вбирає в себе і простір, і світло, і час, вбирає усе підряд і бідолашний Філ здіймається до невидимих орбіт довкола часу, круглої площини координат, вже губиться ім'я і власне визначення як людини і живої істоти, все більше усі почуття густішають до точки, яка має піти в оборот крізь міліметрову товщину площини, на які розбився простір в уповільненні, і кожного разу коли долається площина світло тремтить зі звуком падаючою у воду краплини, а округла планета ділиться, розпадається, вивертається магмою, перетравлюючи у собі чотирьохмільярдну історію, аби почати усе з початку, аби піддати себе охолодженню із космосу і простір міліметровою площиною за міліметревою площиною накладається один на один в стокілометрові висоти і магма чорніє до спокою, і охолоджується, і води знаходять свої місця і перші білки тремтять у пластах бурхливої течії аби множитись, множитись і групуватись, об'єднуючись у помітні скорочення, у тремтіння та вмирання, у збільшення до химерних створінь на дні океану, а потім й виринання на гребені хвиль, на поверхні землі, спочатку слідами, потім рослинами, деревами, криками, кров'ю, тілами, розкладанням, пустелями, падінням дерев, ямами, міграціями, знакам, символами, словами, фігурами, статуями, вбивствами, хатинками, дорогами, містами, державами, імперіями, машинами, димом, пострілами, вибухами, вогниками, які мільйонами озиваються коли сон летить над ними на висоті складених міліметрових просторів і точка почуттів озивається падінням до вогників і всі сенси повертаються із питанням самому собі: прокидатись чи ні?

2019 р.