місто руйнують пил наситив
повітря
ніби хтось колотить цукор в
чашці
буття господи певне ти
втрутився
чи все обстоюєш прописані
мудрості
виводиш слова якими я
говоритиму
до неї про улюблені тут
наші місця
де розкидано каміння і
кістяк дерева
хіба не там було зачаївся
скверик
де ми разом вигадували собі
вірші
де на гітари бринькали
курта кобейна
а он там вибиті зуби малої
пекарні
всі пекарі мертві хліб із
камінням
люди сидять у підвалах
хочуть помсти
уже не згадати чому ми жили
раніше
лише пам’ятаю ким були і
обличчя
застиглі в ранковому
павутинні ніби
горошини в обідньому
пісному супі
тепер дозрівають вночі під
зорями
кажуть що ворогів краще
спалити
вогнем аби решта не йшли
вперед
а як же їхні діти питає
хтось старий
а що вам діти де діти там є
й батьки
там і хліб ранковий і міст
через ріку
хай їдять наш хліб і йдуть
мостом
вчаться в наших
розбомблених школах
хай наша історія пошириться
на них
і наша земля стане перед
ними на дибки
і говоритиме усіма тілами і
насінням
усе що ми берегли для наших
коханих
тріпоче під ногами голим
пташеням
і данте ходить поміж нашими
думками
нікого не пізнає бо обличчя
наші
пізнають лише діти ворога
коли
побачать що війна не
перелітна пташка
і гніздо її вже розорене
Коментарі
Дописати коментар